— Розбурхана чим?
— Невідомо.
Доки Сарасті окреслював ситуацію, на столі накопичувалися шари статистичних даних: навіть попри чітко встановлений напрямок і увагу половини світу, об’єктові вдалося сховатися від усього, окрім найінтенсивнішого аналізу. Довелося накладати один на одного тисячі телескопічних знімків і пропускати їх через дюжину фільтрів, перш ніж щось вималювалося із статичних перешкод між триметровим діапазоном і межею ймовірності. Більшу частину шляху він навіть не був справжнім — просто гіпотетичним привидом, аж доки «Тезей» не опинився достатньо близько, щоб упіймати хвилеву функцію — квантову частку вагою як десять Юпітерів.
Земні картографи назвали її Великим Беном. Щойно «Тезей» проминув орбіту Сатурна, як Бен вигулькнув серед статистичних перешкод. Для будь-кого іншого таке відкриття було б марним: заскочений у дорозі новиною, корабель мав би вдосталь палива лише на те, щоб похмуро й довго повертатися додому. Але від «Тезея» до Сонця тягнулася довга, безкінечно тонка нитка, що постачала паливо, тож ми могли б розвернутися на всі 360 градусів. Доки ми спали, корабель змінив курс, а промінь «Ікара» стежив за нами, наче кіт за здобиччю, й живив нас на швидкості світла.
І ось ми прибули.
— А йдеться про ризиковану гру, — буркнув Шпіндель.
По той бік столу Бейтс різко махнула зап’ястям, і її м’ячик пролетів у мене над головою. Я почув, як він вдарився об палубу. («Не об палубу, — виправило щось у мені. — А об поручень».)
— Отже, можна припустити, що комета була спланованою пасткою.
Сарасті кивнув. М’ячик відрикошетив. Я бачив, як він пролетів угорі й на мить зник за хребтовим вузлом корабля, закручуючи якусь неймовірну, нелогічну параболічну петлю в слабкій гравітації барабана.
— Вони хотіли, щоб їм дали спокій.
Сарасті сплів пальці й повернувся обличчям до Бейтс.
— Такою буде ваша рекомендація?
Їй би хотілося, щоб так і було.
— Ні, сер. Я лише хотіла сказати, що для створення Бернса-Колфілда знадобилося багато ресурсів і зусиль. Хай би хто побудував цю комету, він високо цінує анонімність і має достатньо технологій, щоб її захистити.
М’ячик востаннє відрикошетив і, крутнувшись, повернувся до зали. Бейтс підскочила на сидінні (на мить злетівши вгору) — і ледве змогла його впіймати. В її рухах ще була незграбність новонародженої тварини: частково через Коріолісову силу, частково — унаслідок задубіння. Але за чотири години її результати значно поліпшилися. Решта людей ледь-ледь давали раду ходьбі.
— А може, для них це взагалі не становило проблеми? — замислився Шпіндель. — Може, це до біса просто.
— У такому разі вони ще розвиненіші, і байдуже, ксенофоби вони чи ні. Не хотілося б, щоб ми надміру поквапилися.
Сарасті повернувся до хитросплетіння графіків.
— Отже?
Бейтс кінчиками пальців схопила м’ячик.
— Сир отримує друга мишка. Нехай наша суперкрута розвідка в поясі Койпера провалилася, ми не мусимо пертися туди наосліп. Відправимо туди наших дронів по різних векторах. А від близького контакту — утримаймося, доки не дізнаємося, з дружніми істотами маємо справу, чи з ворожими.
Джеймс похитала головою.
— Якби вони були ворожими, то могли б нашпигувати Світляків антиматерією. Або надіслати замість шістдесяти тисяч об’єктів один, але великий. Сила удару нас би знищила.
— Світляки лише виявили первинну цікавість, — відказала Бейтс. — Хто знає, чи сподобалося їм побачене?
— А що як теорія оманного маневру — фігня?
Я обернувся, вражений. Ці слова злетіли з вуст Джеймс, але промовила їх Саша.
— Якщо хочеш лишатися в тіні, то не влаштовуватимеш довбаного феєрверка на півнеба, — продовжила вона. — Не потрібно ховатися, коли тебе ніхто не шукає. І ніхто не шукатиме тебе, якщо ти не привертатимеш нічиєї уваги і триматимешся в тіні. Якщо їм було просто цікаво, чом би нишком не заслати шпигунські камери?
— Існував би ризик викриття, — тихо зауважив вампір.
— Не хочу вас засмучувати, Юкко, але Світляки точно не намагалися сховатися…
Сарасті розкрив рота, але знову закрив його. Показавшись на мить за губами, виразно клацнули гострі зуби. Графіки на столі відбивалися в його окулярах: смуга хвилеподібних різнокольорових викривлень на місці очей.
Саша замовкла.
Сарасті вів далі.
— Вони проміняли хитрість на швидкість. Доки ви зреагуєте, вони вже здобудуть усе, що хотіли. — Він говорив спокійно та терпляче. Як добре вгодований хижак, що пояснює правила гри здобичі, яка і сама мала б їх знати: «Що довше я тебе вистежуватиму, то більше у тебе шансів втекти».