— Звісно, вони назвали її на ім’я, — сказав Шпіндель. — Інших імен у них не було. Вона ж сама відрекомендувалася їм, пам’ятаєш?
— Так, — не дуже впевнено відповіла Мішель.
— Гей, це ж ваша команда запевняла, що ми розмовляємо з «китайською кімнатою». А тепер ти вважаєш, що ви помилилися?
— Ми — ні. Звісно ж, ні.
— Тоді насправді воно не погрожувало ні Сьюз, ні всім решта, так? Воно взагалі нікому не погрожувало. Воно й гадки не має, що каже.
— Воно спирається на правила, Ісааку. Воно дотримується певної структурної схеми, яку вивело, спостерігаючи за живим людським спілкуванням. Якимось чином ці правила підказали йому, що потрібно відповісти погрозами й жорстокістю.
— Але ж воно навіть не розуміло, що казало…
— Не розуміло. Не могло розуміти. Ми аналізували його мову дев’ятнадцятьма можливими способами, перевіряли концептуальні одиниці різної довжини… — довгий глибокий вдих. — Але воно напало на зонд, Ісааку.
— Він просто підійшов надто близько до одного з тих електродів. От об’єкт і зреагував.
— То ти не вважаєш, що «Роршах» налаштований вороже?
Запала довга тиша. Достатньо довга, щоб я задумався, а чи не виявили вони часом моєї присутності.
— Вороже, — зрештою сказав Шпіндель. — Доброзичливо. Ми вивчили ці слова для життя на Землі, розумієш? Я навіть не знаю, чи можна взагалі їх застосовувати тут. — Він тихенько прицмокнув губами. — Але думаю, він радше ворожий.
Мішель зітхнула.
— Ісааку, немає причини для… Тобто це було б нелогічно. У нас немає нічого потрібного йому.
— Він каже, що хоче, аби йому дали спокій, — мовив Шпіндель. — Навіть якщо сам не розуміє, що каже.
Якийсь час вони мовчки плавали за перегородкою.
— Принаймні, захисне покриття витримало, — зрештою сказав Шпіндель. — Уже щось.
Він казав не тільки про «чортика». Корпус нашого корабля було вкрито шаром такого самого матеріалу. Він на дві третини вичерпав наші запаси антиматерії, але ніхто не хотів довіряти захист корабля звичному магнітному полю перед обличчям сил, що так легко граються з електромагнітним спектром.
— А що робити, якщо вони на нас нападуть? — запитала Мішель.
— Вивчати, що зможемо і доки зможемо. Відбиватися. Доки зможемо.
— Якщо ми зможемо. Поглянь туди, Ісааку. І байдуже, ембріон воно там чи ні. Скажи, що ми не безнадійно відстали.
— Відстали — це точно. А ось безнадійно — навряд чи.
— Раніше ти не це казав.
— І все одно завжди є спосіб перемогти.
— Якби таке сказала я, ти б дорікнув, що я видаю бажане за дійсність.
— Якби таке сказала ти, можливо. Але ж це мої слова, а отже, спрацьовує теорія ігор.
— Знову теорія ігор? Господи, Ісааку.
— Ні, послухай. Ти ставишся до прибульців так, наче вони якийсь різновид ссавців. Істоти, здатні дбати, піклуватися про своє потомство.
— А з чого ти взяв, що вони не здатні?
— Тому що неможливо захистити дітей, які перебувають на відстані світлових років від тебе. Вони самі по собі, навколо — великий, холодний і небезпечний всесвіт, тож більшість із них просто не виживуть, розумієш? Найкраще, що ти можеш зробити, — це наплодити мільйони дітей і втішатися думкою, що бодай кільком із них випадково пощастить. Ссавці так не мислять, Міш. Якщо вдатися до земного порівняння, то вони радше насіння кульбабки. Або ж ікринки оселедця.
Тихе зітхання.
— Отже, вони міжзоряні оселедці. Та це не означає, що вони не можуть нас розчавити.
— Але вони нічого не знають про нас, принаймні, не знали раніше. Насіння кульбаби гадки не має, з чим зіткнеться, коли проросте. Може, навколо буде пустка. Можливо, якісь хирляві будяки, занесені вітром. Ну або щось таке, що швиргоне його аж до Магелланових хмар. Воно нічого не знає, а стратегії, яка б гарантувала виживання за будь-яких обставин, просто не існує. Те, що допоможе тобі взяти гору над одним гравцем, може виявитися причиною поразки у грі з іншим. Тож найкраще, що ти можеш зробити, це перетасувати стратегії, спираючись на імовірності. Це гра міченими картами, але вона дасть найкращий середній результат за всю гру. Хоча, звісно, ти часом помилятимешся й обиратимеш хибну стратегію. Така ціна питання. І це означає — справді означає! — що слабкі гравці не просто можуть виграти, змагаючись із сильними, а вони обов'язково виграватимуть хоча б іноді.