— Сірі, він кидав нас напризволяще. Іноді на цілі місяці. Я ніколи не знала напевно, чи повернеться він. Джим сам вирішив зробити з нами таке, Сірі. Йому не потрібна була та робота. Він був фахівцем і в інших сферах. Сферах, які роками вже не були нікому потрібними.
Я скептично похитав головою. Мені було не до снаги запитати це вголос: вона ненавиділа його за те, що він не виявив такої люб’язності і сам не застарів?
— Він не винен, що планетарна служба безпеки досі не втратила актуальності, — відказав я.
Гелен продовжила, так наче й не чула мене:
— Колись не було іншої ради: люди нашого віку мусили працювати, щоб звести кінці з кінцями. Але навіть у ті дні вони хотіли проводити час з родинами. Навіть якщо не могли собі цього дозволити. Обрати роботу, коли вона навіть не необхідна, це… —
Матір розбилася на друзки і знову зібралася біля мого плеча.
— Так, Сірі. На мою думку, це одна з форм образи. І якби твій батько був бодай наполовину вірним мені, настільки ж, наскільки я була вірною йому всі ці роки…
Я пригадав Джима, останню нашу зустріч: як він втягував носом вазопресин під тривожними поглядами роботів-охоронців.
— Я не вважаю, що батько зрадив когось із нас.
Гелен зітхнула.
— Насправді я й не очікувала, що ти зрозумієш. Я не така вже й дурна. Бачила, як воно все вийшло. Усі ці роки я, по суті, мала тебе виховувати одна. Я завжди мусила грати роль поганого поліцейського, завжди мусила насаджувати дисципліну, бо твій батько постійно перебував на таємному завданні. А потім він повертався на тиждень або два, і ти бачив над його головою золотий німб тільки тому, що він вирішив об’явитися. Але я звинувачую тебе в цьому не більше, ніж його. Тепер вже докори не мають жодного сенсу. Я тільки подумала… Що ж, я просто вирішила, що ти маєш знати. Сприймай це як хочеш.
Мимовільній спогад: мені дев’ять, і Гелен просить лягти біля неї. Її рука гладить мій шрам, а несвіжий солодкуватий подих торкається щоки. Сірі, тепер ти господар у домі. Ми більше не можемо покладатися на твого батька. Тепер є тільки ми з тобою…
Трохи помовчавши, я зрештою запитав:
— Це тобі зовсім не допомогло?
— Про що ти?
Я обвів поглядом навколишню персоналізовану абстракцію: внутрішній зворотний зв’язок, свідоме сновидіння.
— Ти тут всемогутня. Хоч би що ти забажала, хоч би що уявила, все одразу тут з’явиться. Я думав, ти більше змінишся.
Веселкові вітражі затанцювали, вичавлюючи із себе смішок.
— Це недостатня зміна для тебе?
Насправді — ні.
Адже Рай виявився пасткою. Байдуже, скільки аватарів та конструкцій будувала Гелен, байдуже, скільки порожніх посудин співало їй осанни і співчувало через несправедливість, від якої мати страждала. Зрештою все зводилося до розмов із самою собою. Існувала інша реальність, над якою моя мати не мала влади, існували інші люди, які не грали за її правилами, — і навіть якщо вони й думали про Гелен, то тільки так, як самі того хотіли.
Вона могла провести решту свого життя, не зустрівшись з жодним із них. Але Гелен знала про їхнє існування, і це доводило її до сказу. Коли я покидав Рай, мені спало на думку, що, попри всю свою могутність, мама стала б по-справжньому щасливою у власному світі лише за однієї умови.
Якби решта світу зникла.
— Цього не повинно було трапитися, — сказала Бейтс. — Екранування було в нормі.
Банда обладнувала щось у своєму наметі на протилежному боці барабана. Сарасті сьогодні тримався за кулісами, відстежуючи ситуацію зі свого лігва. У конференц-залі сиділи тільки я, Шпіндель та Бейтс.
— Може, проти прямого ЕМ-поля, — Шпіндель потягнувся, тамуючи позіхання. — Принаймні в живих тканинах ультразвук часом проштовхує магнітні поля через оболонки. Могло щось подібне спіткати нашу електроніку?
Бейтс розвела руками.
— Хтозна! Це так само могли б бути ельфи чи чорна магія.
— Що ж, провал поки не остаточний. Ми ще здатні висловити кілька розумних припущень, еге ж?
— Це ж яких?
Шпіндель підняв догори палець.
— Шари, які ми прорізали, не могли виникнути внаслідок відомих мені метаболічних процесів. Отже, воно не «живе» — у біологічному сенсі. Якщо в наші дні це щось означає, — додав біолог, роззираючись нутрощами нашого чудовиська.
— А як щодо життя всередині структури?