— Безкиснева атмосфера. Припускаю, що можна виключити складне багатоклітинне життя. Імовірно, мікроби, хоча, якщо вони там є, я до поросячого вереску хочу їх побачити. Але будь-який достатньо складний організм, що здатен мислити, не кажучи вже про вміння збудувати ось це, — Шпіндель махнув рукою на зображення з КонСенсусу, — повинен мати високоенергетичний метаболізм. А отже, йому потрібен кисень.
— То ти вважаєш, що там порожньо?
— Хіба я таке казав? Знаю, іншопланетяни мають усі бути загадковими, однак я не уявляю, навіщо комусь будувати природний заповідник розміром з місто для анаеробних бактерій.
— «Роршах» має слугувати природним середовищем для когось. Навіщо там взагалі атмосфера, якщо це просто пристрій для тераформування?
Шпіндель вказав на намет Банди.
— Як сказала Сьюзан, атмосфера досі в процесі будівництва, тож ми можемо вільно користуватися усім, поки не з’явилися господарі.
— Вільно?
— Вільнісінько. І я чудово розумію, що ми бачили тільки найдрібнішу частинку того, що всередині. Але хтось точно помітив, що ми наближаємося. І наскільки я пам’ятаю, «Роршах» на нас сердився. А якщо іншопланетяни розумні та ворожі, тоді чому вони не стріляють?
— Може, вже вистрелили?
— Якщо щось, зачаївшись внизу, розстріляло усіх твоїх роботів, то воно засмажило їх зі швидкістю, притаманною звичайному природному середовищу.
— Те, що ти називаєш «звичайним природним середовищем», може виявитися активним захистом.
Очі Шпінделя розширилися.
— Гаразд, я помилився. Ми знаємо недостатньо, щоб робити розумні припущення.
Не те, щоб ми не намагалися дізнатися якомога більше. Коли сенсорний блок «чортика» вигорів дотла, ми розжалували його до екскаватора; зонд мікрон за мікроном випалював діру, терпляче розширяючи краї початкової замкової шпарини доти, доки вона не стала метр завширки. Тим часом ми відкалібровували піхотинців Бейтс — спорядили роботів таким захистом, що тепер вони могли функціонувати як у ядерному реакторі, так і всередині циклотрона, — і в перигеї скинули їх на «Роршаха», наче камінці в Зачарований ліс. Кожен з них пройшов крізь портал «чортика», розмотуючи за собою тонке, наче волосінь, оптоволокно для передачі розвідувальних даних крізь іонізовані шари атмосфери.
Все, що ми отримали — це побіжний огляд. Кілька розтягнутих епізодів. Ми бачили, як ворушаться стіни «Роршаха». Повільні ліниві хвилі перистальтики йшли брижами по всій його кишці. Ми бачили, як, заходячись у болючих спазмах, патокою витягувалися стінки, що мали з часом повністю перекрити прохід. Деякими приміщеннями наша піхота ковзала легко, а в деяких натрапляла на магнітні аномалії, що виводили її з ладу. Роботи пролазили крізь дивні пащеки, що шкірилися дрібними зубами, рухалися повз тисячі спірально закручених паралельними рядами трикутних лез. Солдати обережно обходили хмари імли, що набували абстрактних фрактальних форм, які повсякчас змінювалися і повторювали самі себе. Заряджені частинки тягнулися за міріадами переплетених ліній електромагнітного поля.
Врешті-решт кожен солдат або вимикався, або просто зникав.
— Можна якось підвищити рівень захисту? — цікавився я.
Шпіндель зиркнув на мене.
— Ми і так закрили все, крім сенсорів, — пояснила Бейтс. — Якщо ми екрануємо і їх — осліпнемо.
— Але видиме світло відносно безпечне. Як щодо суто оптичного…
— Ми вже користуємося оптичним каналом зв’язку, комісаре, — огризнувся Шпіндель. — І ти мав би помітити, що гівно все одно просочується.
— Але ж є ще ці… як їх там… — я добирав потрібне слово, — смугові фільтри? Якісь прилади, що могли б пропускати видимі хвилі, відсікаючи смертельне випромінювання з обох боків.
Шпіндель пирхнув:
— Звісно. І називається такий прилад атмосферою. Якби ми прихопили її з собою і вона була разів у п’ятдесят товщою за земну, тоді вона справді могла б відсіяти частину того варива. Певна річ, Землі в цьому дуже допомагає магнітне поле, але, опинившись там, я б не довірив своє життя жодному ЕМ-захисту.
— Якщо ми й надалі стикатимемося з цими спалахами, — додала Бейтс. — матимемо справжні проблеми.
— Вони повторюються з випадковими інтервалами?
Шпіндель стенув плечима, неначе здригнувся.
— Сумніваюся, що в цьому місці є хоч щось випадкове. Та хто зна? Нам потрібно більше даних.