— Добре, — Бейтс відсунулася назад, щоб ми могли пройти, — можливо, ми нарешті навчимося відповідати.
— Можливо, навчимося слухати, — зауважила Джеймс.
Ми втікали звідти, наче перелякані діти, що вдають сміливців. Залишили позаду базовий табір: «чортика», який, на диво, досі функціонував у тому вестибюлі; тунель, що вів до будинку з привидами; магнітометри, яких залишили помирати у слабкій надії, що ті таки виживуть. Грубі піранометри й термографи, старі захищені від радіації пристрої, що вимірювали світ крізь вигини металевих пластинок і викарбовували свої знахідки на рулонах плівки. Лампи, водолазні дзвони, зв’язки напрямних канатів. Усе це ми залишили позаду й пообіцяли повернутися за тридцять шість годин, якщо доживемо до того часу.
Усередині кожного з нас мікроскопічні рани перетворювали наші тканини в кашу. Клітинні мембрани протікали через незліченні розриви. Виснажені репаративні ферменти відчайдушно чіплялися за порвані гени і навряд чи могли відтягнути неминуче. Оболонка кишківника вирішила відшаруватися й залишити мене найпершою, щоб не створювати заторів, коли помиратиме решта тіла.
До того часу, коли ми повернулися на «Тезей», нас із Мішель уже нудило (на диво, решту Банди ні; гадки не маю, як таке можливо). Усі інші відчуватимуть те саме за кілька хвилин. Якщо не втрутитися, найближчі два дні ми вибльовуватимемо наші кишки. Тоді тіло вдасть, що одужало. Приблизно тиждень ми не відчуватимемо болю — й не матимемо жодних перспектив на майбутнє. Ми ходитимемо, розмовлятимемо і рухатимемося, мовби й справді живі, і, можливо, зрештою переконаємо себе, що безсмертні.
А потім просто складемося, згнивши зсередини. Наші очі, роти й задниці кривавитимуть, і якщо Бог виявиться милосердним, ми помремо до того, як луснемо, наче зогнилі плоди.
Але, звісно ж, «Тезей», наш заступник, врятує нас від такої долі. З шатла ми по черзі перемістилися до великої надувної кулі, яку Сарасті створив для зберігання особистих речей. Там ми скинули наші заражені скафандри та одяг і вийшли голими до хребта корабля. Перетнули барабан, наче гурт летючих мерців. Коли ми проходили повз Юкка Сарасті тримався від нас на відстані, а тоді підскочив і зник на кормі, щоб згодувати наше радіоактивне шмаття декомпілятору.
До саркофагу. Наші труни лежали відкритими в задньому відсіку. Ми з вдячністю мовчки пірнули в їхні обійми. Коли кришка опускалася, Бейтс уже кашляла кров’ю.
Мої кістки гули, коли Капітан вирубав мене. Я мав заснути мертвим сном. І тільки теорія і віра в дружні механізми давали мені певність у тому, що я відроджуся.
Повстань, Кітоне.
Я прокинувся смертельно голодним. З барабана долинали слабкі голоси. Кілька секунд я полежав у своїй капсулі із заплющеними очима, насолоджуючись відсутністю болю і нудоти. Не було жахливого підсвідомого відчуття, що твоє тіло поступово перетворюється на кашу. Якби не слабкість та голод, я почувався б чудово.
Я розплющив очі.
Щось схоже на руку. Сіру, блискучу та надто кістляву, щоб бути людською. Долоні немає. Забагато суглобів, ніби кінцівка перебита в дюжині місць. Вона простягалася від ледь помітного над краєм капсули тіла — натяку на темну масу, що неузгоджено рухає іншими кінцівками. Воно заклякло наді мною, неначе заскочене на гарячому.
Коли я набрав у груди достатньо повітря, щоб закричати, створіння зникло з поля зору.
Роззираючись навколо, я вискочив з капсули. Тепер я не бачив нічогісінько: порожній саркофаг з голим стенографістом. Дзеркальна переділка відбивала порожні капсули обабіч мене. Я викликав КонСенсус: усі системи в нормі.
«Воно не відображалося, — пригадав я. — Дзеркало його не відбивало».
Доки я йшов на корму, моє серце все ще гучно калатало. Проминув барабан і натрапив на Банду та Шпінделя, які тихо розмовляли. Шпіндель побачив мене і помахав на знак привітання тремтливою рукою.
— Ти маєш перевірити мене, — сказав я. Мій голос був не настільки спокійним, як я сподівався.
— Визнання проблеми — це перший крок до її вирішення, — відповів Шпіндель. — Але не чекай від мене дива.
Він повернувся до Банди. Наразі тіло контролювала Джеймс. Умостившись в діагностичному кріслі, вона вивчала якийсь тестовий зразок, що миготів на кормовій переділці.
Я вхопився за край сходинки і спустився. Сила Коріоліса хитала мене з боку на бік, наче прапор на вітрі.