Вона не вірила у байки Мішель про невидимих монстрів.
Ніхто не вірив. Навіщо цим перейматися, якщо все, що ми пережили, так легко пояснити психічним розладом?
— Дробар.
— Нічого не знаю. — Я й досі не звик до чоловічого голосу, що звучав з губ Джеймс. Дробар був трудоголіком. Він рідко виходив на поверхню у змішаному товаристві.
— Ти був там, — нагадав йому Сарасті. — Ти мусиш пам’ятати якісь…
— Матуся надіслала мені зразки на аналіз. Я працював з ними. І досі з ними працюю, — вагомо додав він. — Я нічого не помітив. Це все?
Я ніколи не вмів добре його читати. Часом здавалося, що в Дробаря більше спільного з дюжиною несвідомих модулів у голові Джеймс, аніж з повноцінними розумними особистостями, як решта Банди.
— Ти нічого не відчуваєш? — тиснув на нього Сарасті.
— Тільки зразки.
— Є щось важливе?
— Стандартні феноматичні спіралі й решітки. Але я ще не завершив. Можна мені піти?
— Так. Поклич Мішель, будь ласка.
Щось бурмочучи собі під носа, Каннінґем взявся обколювати мої рани анаболіками. Між нами вився легкий блакитний димок.
— Ісаак знайшов кілька пухлин, — зауважив він.
Я кивнув і закашлявся. У мене дерло в горлі. Нудота стала настільки сильною, що почала тиснути мені на діафрагму.
— Мішель, — повторив Сарасті.
— Я бачу ще декілька, — продовжив Каннінґем. — Біля основи черепної коробки. Всього кілька десятків клітин, тож зараз немає потреби випалювати.
— Тут, — голос Мішель було ледь чути навіть крізь КонСенсус, але це, принаймні, був голос дорослої жінки. — Я тут.
— Скажи, будь ласка, що ти пам’ятаєш?
— Я… Я відчула… Я просто висіла на Матусі, а потім вона зникла — і не стало нікого, тож мені довелося… Ставати до штурвала..
— Ти бачила, як закрилася мембрана?
— Чесно кажучи, ні. Раптом потемніло, а коли я роззирнулася, то ми вже опинилися в пастці. А потім я відчула щось позаду себе — беззвучне і скрадливе. Воно просто звідкись вискочило, схопило мене… і… і… Вибачте, — сказала вона за мить. — мене трішки… нудить…
Сарасті терпляче чекав.
— Ісаак, — прошепотіла Мішель. — Він…
— Так, — пауза. — Нам дуже шкода.
— Може… його можна полагодити?
— Ні. Пошкодження мозку, — у голосі вампіра прозвучало щось схоже на співчуття — завчена гра досвідченого актора. Було в тому голосі ще дещо: ледь відчутний голод і слабенька нотка спокуси. Навряд чи хтось, крім мене, вловив її.
Ми були слабкими і ставали ще слабшими. А хижаків вабить до слабких і скалічених.
Мішель знову змовкла. Коли вона продовжила, її голос трохи тремтів:
— Я небагато чого можу розповісти. Воно схопило мене. А потім відпустило. І я розсипалася на частини, не можу пояснити чому. Хіба що те кляте місце виробляє всіляке з нами, і я була… слабкою. Мені шкода. Більше мені немає що сказати.
— Дякую, — після довгої паузи відповів Сарасті.
— Чи можна… Я б хотіла піти, якщо ви не заперечуєте.
— Так, — погодився Сарасті.
Мішель зникла з поверхні, коли зала оберталася. Я не побачив, хто зайняв її місце.
— Піхотинці нічого не бачили, — зауважила Бейтс. — Коли ми пробилися крізь мембрану, тунель уже був порожнім.
— І бабай мав досить часу, щоб втекти, — додав Каннінґем. Він опустив ноги на палубу і схопився за поручні. Відсік зрушив з місця. Втримуваний пасками, я повис навскоси.
— Важко не погодитися, — сказала Бейтс. — Але єдине, що ми достеменно знаємо про «Роршах», це те, що там не можна довіряти власним чуттям.
— Довіряйте чуттям Мішель, — відказав Сарасті.
Мені стало зовсім зле. Вампір запустив відео: кадри, зняті одним з піхотинців. За прозорою вощаною волокнистою мембраною колихалася яскрава розпливчаста пляма. То був ліхтар Джеймс, яка опинилася по той бік бар’єру. Зображення трішки хитнулося, коли робот заточився, натрапивши на магнітну перешкоду, а тоді знову все повторилося. Хитнулося — повторилося. Шестисекундна петля.
— Подивіться на те, що біля Банди.
He-вампіри нічого там не побачили. Вочевидь, зрозумівши це, Сарасті зупинив зображення.
— Дифракційні діаграми не збігаються з єдиним джерелом світла у порожньому просторі. Я бачу тьмяніші відбивальні елементи. Два темні об’єкти один біля одного, однакового розміру, які розсіюють світло тут, — курсор вказав на дві непримітні точки на зображенні, — і тут. Один — це Банда. Інший — невідомо.