— Жаргонавти тут ні до чого. Ти й бордер-коллі не надуриш.
Правду кажучи, топологія Паґа ніколи не розповідала мені більше від того, що я і так знав. Те, що я розумів його, не давало мені жодних переваг. Можливо, ми просто надто добре знали один одного.
— Колися.
— Та нема про що розповідати. Просто вона познайомилася зі мною справжнім.
— Погано.
— Що вона тобі сказала?
— Мені? По суті, нічого.
Я глянув на Паґа поверх склянки.
Той зітхнув.
— Вона знає, що ти їй зраджуєш.
— Я — що?
— Зраджуєш. З моделлю.
— Яка базується на ній!
— Але не є нею.
— Ні, не є. Вона не пукає, не свариться і не скандалить щоразу, коли я не хочу плентатися на зустріч з її родиною. Я її ніжно кохаю, але досить про це. Краще скажи, коли ти востаннє трахався вживу?
— У сімдесят четвертому.
— Жартуєш? Я думав, що ніколи.
— У перервах між контрактами працював у медичній місії в країнах третього світу. У Техасі досі люблять перетрах, — Паґ сьорбнув свій троп. — Насправді мені навіть сподобалося.
— Усе нове з часом набридає.
— Так і є.
— До того ж, Паґу, я не роблю нічого незвичайного. Це у неї вибрики. І річ не лише в сексі. Вона продовжує мене розпитувати. Повсякчас хоче щось вивідати.
— Наприклад?
— Усілякі неважливі речі. Про те, яким я був у дитинстві. Про родину. Про те, що нікого, бляха, не стосується.
— Вона просто цікавиться тобою. Знаєш, не всі вважають дитячі спогади забороненою темою.
— Спасибі, що просвітив.
Таке враження, що раніше люди мною не цікавилися. Наче Гелен не цікавилася мною, коли порпалася у моїх речах, фільтрувала мою пошту та ходила за мною по п’ятах з кімнати в кімнату, розпитуючи фіранки і меблі, чому я такий відлюдькуватий і похмурий. Вона виявляла таку цікавість, що не випускала мене з дому без сповіді. Коли мені було дванадцять, я мав дурість здатися на її ласку. Мамо, це особисте. Я просто не хочу про це говорити. Потім я став надовго зачинятися у ванній, а вона все хотіла знати, чи є у мене проблеми у мережі, у школі, з дівчиною, а може, з хлопцем. З чим у мене неприємності та чому я не хочу довіритися власній матері. Хіба я не знаю, що можу на неї у всьому покластися? Я перечікував її наполегливий стукіт у двері, вимогливий, стурбований голос, запалу неприємну тишу. Я чекав, аж доки не був повністю певен, що вона пішла. Я чекав п’ять довбаних годин, перш ніж вийти, а вона все ще стояла у коридорі зі схрещеними на грудях руками та очима, повними докору і розчарування. Того вечора вона зняла замки з дверей ванної кімнати, бо члени родини не повинні замикатися одне від одного. Їй було дуже цікаво.
— Сірі, — тихо промовив Паґ.
Я перевів подих і спробував ще раз:
— Вона не просто хоче говорити про мою родину. Вона хоче познайомитися з нею. Вона не полишає спроб витягнути мене на зустріч зі своїми. Я вважав, що всього лише зустрічаюся з Челсі. Знаєш, ніхто не попереджав мене, що доведеться ділити простір з…
— І що — витягла?
— Тільки раз. Усі вертяться довкола тебе, хапають за руки — удавана щирість, удавана приязнь. Просто чудово, якщо тобі до вподоби ритуальне обмацування натовпу незнайомих лицедіїв, яких верне від твоєї пики, але немає сміливості в цьому зізнатися.
Паґ байдуже знизав плечима.
— Нагадує типове старомодне сімейство. Ти синтезист, чувак. Тобі доводилося мати справу і зі значно хиткішими динаміками, ніж ця.
— Але це була інформація про чужих людей. Я не виставляю на загальний огляд своє особисте життя. Хоч би з якими гібридами і конструктами я працював, вони мене не…
— …обходять…
— …допитують, — зачінчив я.
— Ти від початку знав, що Челсі — дівчинка старомодна.
— Коли це її влаштовує, — відсьорбнув я пива, — але щойно вона бере до рук свої монтажні ножиці, то відразу стає ультрасучасною. Це не скасовує того, що їй варто попрацювати над своїми поведінковими стратегіями.
— «Поведінковими стратегіями»…
«Це не стратегії, заради Бога! Ти що, не бачиш, як я страждаю? Я, блядь, корчуся на підлозі від нестерпного болю, а все, на що ти здатен, — це критикувати мою стратегію? Що мені зробити? Порізати собі кляті вени?»
Я знизував плечима і відвертався. Вибрики природи.
— Вона ридма ридає, — сказав я. — Їй легко плакати через високий рівень лактату в крові. Звичайна хімія, а вона тримається за це, наче за якусь боргову розписку.