Виконувати накази для тебе так само природно, як і віддавати їх. О, всі знають, що час від часу ти ставила під сумнів тактику або ж прагнула побачити ширшу картину, ніж потрібно для виконання поставленого перед тобою завдання. Твоя бойова ініціатива вже стала легендою. Але ти ніколи не порушувала прямого наказу. Якщо твоєю думкою цікавилися, ти висловлювала її чітко й відверто — доки не прийнято рішення і не віддано накази. А потім виконувала свою роботу, не ставлячи зайвих запитань. І навіть якщо виникали якісь питання, ти не гаяла часу, щоб їх поставити, — хіба що сподівалася, що відповідь стане тобі у пригоді.
Навіщо ж тоді випитувати аналітичні дані у вампіра?
Точно не заради інформації. З таким самим успіхом можна просити зрячого пояснити побачене сліпому від народження. І не для уточнення: у висновках Сарасті не було двозначності. І навіть не для бідного тупенького Сірі Кітона, який міг не второпати якогось важливого моменту, але посоромився сам піднести руку.
Ні, є лише одна-єдина причина, чому ти наважуєшся просити розповісти про деталі: щоб кинути виклик. Повстати, наскільки це взагалі можливо, після того, як віддано наказ.
Ти сперечалася й відстоювала свою думку так запекло, як тільки могла, але коли Сарасті цікавила чужа думка? Він проігнорував твої слова і облишив будь-які спроби порозумітися, превентивно вдершись на чужу територію. Вампір знав, що на «Роршаху» можуть бути живі істоти, і все одно, не зважаючи на цих істот, продірявив його панцир. Він міг убити багатьох беззахисних і невинних створінь, міг розбудити злого велетня. Ніхто не знає напевно.
Ти знаєш лише те, що допомагала йому в цьому.
Ти вже раніше бачила таку пихатість, у представників твого власного виду. І сподівалася, що розумніші істоти виявляться ще й мудрішими. Прикро бачити, як від такої самовпевненої тупості страждають безневинні, але піддаватися їй, коли ставки настільки високі, — зовсім кепська справа. Убивство невинних — найменше із зол, які ти чиниш. Ми жонглюємо долями світів, провокуючи конфлікт з істотами, здатними долати міжзоряні простори. А їхнім єдиним негарним вчинком було те, що вони нас без дозволу сфотографували.
Твоя незгода нічого не змінила, тож ти опановуєш себе. Тепер зринають лише марні питання без надії отримати на них відповідь. Непокора настільки глибоко похована у тобі, що ти сама вже її не помічаєш. А якби й помітила, то авжеж тримала б рот на замку: адже останнє, чого б тобі хотілося, це нагадати Сарасті, що, на твою думку, він помиляється. Ти не хочеш, аби він замислювався. Не хочеш, аби вважав, що ти щось задумала.
Бо ти таки задумала. Навіть якщо й не готова сама собі у цьому зізнатися.
Аманда Бейтс починає думати про зміну командування.
Пробоїна у моєму скафандрі завдала чималої шкоди. «Тезею» знадобилося три довгих дні, щоб повернути мене до життя. Але смерть — не привід відставати від графіка, тож я воскрес з купою нових даних, що наповнювали мої імплантати.
Спускаючись у барабан, я проглядав інформацію. Банда Чотирьох сиділа піді мною на камбузі та із сумнівом розглядала у себе на тарілці непочату порцію поживного слизу. Перебуваючи у своїх спадкових володіннях, Каннінґем буркнув щось на мою з'яву, а тоді повернувся до роботи, постукуючи пальцями по столу.
За час моєї відсутності орбіта «Тезея» розширилася, втративши значну частину свого ексцентриситету. Тепер ми спостерігали за своєю ціллю з більш-менш постійної відстані в три тисячі кілометрів. Наш орбітальний період перевищував «Роршахів» на годину. Іншопланетяни неухильно випереджали нас, рухаючись по нижчій траєкторії. Проте щоб тримати їх у полі зору, було достатньо додаткового імпульсу раз на кілька тижнів. Тепер у нас були зразки. Ми могли їх досліджувати у створених нами самими умовах; не було сенсу ризикувати новими зближеннями, доки ми не витиснули всіх корисних даних з того, що мали у своєму розпорядженні.
Поки я відлежувався у саркофазі, Каннінґем встиг розширити свою лабораторію. Він побудував камери — по одній для кожного шифратора — модулі, розділені спільною стіною і встановлені у новому приміщенні. Підсмажений мікрохвилями труп відкинули вбік, наче зіпсовану іграшку з минулого дня народження, хоча, згідно з журналом доступу, Каннінґем інколи навідувався до нього.
Звісно, фізично він не заходив в жодну частину нової лабораторії. Та він і не зміг би цього зробити, не одягнувши скафандра і не пройшовши через вантажний відсік. Ця лабораторія була відділена від хребта корабля й підвішена на анкерах між віссю і корпусом: так вчинили за наказом Сарасті, щоб мінімізувати ризик зараження. Каннінґему це було до лампочки. Йому більше подобалося лишати тіло в псевдогравітації, доки свідомість ширяла між маніпуляторами, сенсорами та іншими дрібничками, що оточували його нових улюбленців.