У глибині коридору дружина лікаря побачила сліпого, що стояв на варті, як і завжди. Він, певно, почув кроки, що наближалися, й попередив своїх, Прийшли. Усередині палати почулися крики, іржання, регіт. Четверо сліпих швидко відставили ліжко, яке загороджувало прохід у дверях. Швиденько, дівчата, заходьте швиденько, заходьте, заходьте всі, ми тут, як жеребці застояні, чекаємо на вас, сказав один із них. Сліпі оточили жінок, намагалися їх облапати, але відразу відступили, спотикаючись, коли ватаг, той, хто володів пістолетом, вигукнув, Я перший обираю, забули, так я нагадаю. Усі ці чоловіки шукали жінок невидющими очима, деякі простягували жадібні руки, і якщо доторкалися до якоїсь, то вже знали, куди дивитися. Жінки стояли між ліжками, як солдати на параді, що чекали, коли їм зроблять огляд. Ватаг сліпих бандитів із пістолетом у руці наблизився так спритно й швидко, ніби його очі бачили. Поклав свою вільну руку на сліпу, яка не могла заснути вночі, вона була крайньою, обмацав її спереду й ззаду, розім'яв груди, помацав між ногами. Сліпа стала кричати, й він її відштовхнув, Ти нічого не варта, хвойдо. Перейшов до наступної, до жінки, про яку ніхто не знав, хто вона така, тепер він облапував її двома руками, засунувши пістолет до кишені штанів, Ось ця, знаєте, непогана, а тоді став обмацувати дружину першого сліпого, потім реєстраторку консультації, потім покоївку готелю, після якої вигукнув, Хлопці, ці дівки цілком добрі. Сліпі бандюки заіржали, затупотіли ногами, Ну ж бо, не муч, давай їх нам, заволали декотрі. Спокійно, сказав ватаг, чекайте, поки я перегляну інших. Він облапав дівчину в чорних окулярах і присвиснув, Пощастило нам, хлопці, такої телиці в нас іще не було. Збуджений, ще не переставши обмацувати дівчину, він перекинув одну руку на дружину лікаря і знову присвиснув, Ця вже зріла, але також баба розкішна. Він потяг до себе обох жінок і майже пустив слину, коли сказав, Я займуся цими двома, а коли їх оброблю, то віддам вам. Він потяг їх у глибину палати, де громадилися ящики з їжею, коробки, пакети, бляшанки, ціла комора харчів, якими можна було нагодувати полк. Усі жінки вже кричали, чулися удари, ляпаси, Заспокойте своїх повій, ці дівки всі однакові, не можуть не горланити, Застроми їй поглибше, щоб замовкла, Віддай її мені й побачиш, що незабаром вона ще попросить, Кінчай із цією, я вже не годен витримати й хвилину. Сліпа, яка не могла заснути вночі, завивала від розпачу під гладким сліпцем, четверо інших були оточені чоловіками зі спущеними штаньми, що відпихали один одного, як гієни біля обгризеного кістяка. Дружина лікаря стояла там, куди її штовхнули, конвульсивно вчепившись руками у спинку ліжка, й дивилася, як сліпий із пістолетом розірвав спідницю на дівчині в чорних окулярах, як він спустив штани й, допомагаючи собі пальцями, спрямував член у піхву дівчини і став штовхати його з хрипінням та непристойною лайкою, дівчина в чорних окулярах мовчала, потім відкрила рота й почала блювати, схиливши голову набік і втупивши погляд у дружину лікаря, він навіть не помітив того, що відбувалося з дівчиною, запах блювоти можна відчути лише тоді, коли повітря та все інше не пахнуть так само, нарешті чоловік засмикався в конвульсіях, зробив два або три потужні поштовхи, так ніби забивав палю, і хрюкнувши, наче кабан, обм'як. Дівчина в чорних окулярах мовчки плакала. Бандит із пістолетом витяг із неї член, із якого досі капала сперма, і сказав голосом, що тремтів від перенапруги, простягти руку до дружини лікаря, Не ревнуй, зараз я займуся тобою, а потім уже гучніше промовив, Хлопці, ви можете забрати цю дівку, але будьте лагідними з нею, вона ще може мені знадобитися. З півдесятка сліпих, штовхаючись, вибігли в прохід між ліжками, схопили дівчину в чорних окулярах і потягли її майже волоком. Я перший, я перший, вигукували всі. Сліпий із пістолетом сів на ліжко, його обм'яклий прутень звисав із матраца, штани були спущені до п'ят. Стань навколішки між моїми ногами, наказав він. Дружина лікаря опустилася навколішки. Смокчи прутня, Ні, сказала вона, Або ти його відсмокчеш, або я тебе поб'ю і не дам їсти, сказав він, А ти не боїшся, що я тобі його відкушу, запитала вона, А ти спробуй, я тримаю руки в тебе на шиї й задушу тебе, перш ніж ти пустиш мені кров, відповів він. Потім сказав, Я впізнав твій голос, А я твоє обличчя, Ти сліпа й не можеш бачити мого обличчя, Ні, бачити тебе я не можу, Тоді чому ти мені сказала, що впізнала моє обличчя, Бо цей голос може мати тільки таке обличчя, Смокчи прутень і перестань базікати дурниці, Ні, я не стану його смоктати, Або ти його смоктатимеш, або у твою палату не принесуть жодної крихти хліба, і тоді ти їм розповіси, що вони голодують, бо ти не захотіла посмоктати мій член, а тоді повернешся до мене й розкажеш, що з тобою було. Дружина лікаря нахилилася вперед, двома пальцями правої руки підняла липучого члена, лівою рукою сперлася на підлогу, доторкнулася до штанів, помацала там і відчула твердий і холодний метал пістолета, Я можу його вбити, подумала вона. Ні, вбити його вона не змогла б. Штани гармошкою спускалися до п'ят, і залізти до кишені, в яку він запхав пістолет, було неможливо. Убити його тепер я не зможу, подумала вона. Нахилила голову, відкрила рот, схопила прутень губами, заплющила очі, щоб нічого не бачити й почала смоктати.
Відпустили їх лише вранці. Сліпу, яка не могла заснути вночі, довелося вести попід руки, хоч усі інші ледве волочили ноги. Протягом годин вони переходили від чоловіка до чоловіка, від приниження до приниження, від образи до образи, витерпівши все те, що можна зробити з жінкою, залишивши її живою. Ви вже знаєте, оплата буде продуктами, скажіть чоловічкам, яких ви там маєте, нехай приходять, ми їм наллємо супчику, глузливо сказав їм на прощання бандит із пістолетом і додав знущальним тоном, До скорого побачення, дівчатка, готуйтеся до наступної сесії. Інші сліпі повторили за ним, майже хором, До побачення, одні сказали, дівчата, інші сказали, шльондри, але деяка пересиченість у їхніх голосах свідчила, що їхня статева снага дійшла майже до повного виснаження. Сліпі, а тепер ще й оглухлі та онімілі, жінки, спотикаючись, брели по коридору, в них ледве вистачало сили, щоб триматися за руку тієї, що йшла попереду, за руку, а не за плече, як тоді, коли йшли сюди, й, безперечно, жодна з них не змогла б відповісти, якби її запитали, Чому ви тримаєтеся за руку, так і спіткнутися можна, люди іноді роблять такі рухи, які нелегко, а то й зовсім неможливо пояснити. Коли переходили через вестибюль, дружина лікаря виглянула назовні, там були солдати й стояла також вантажівка, яка, певно, розвозила продукти по карантинах. У цю саму мить та, яка не могла заснути вночі, впала, наче підкошена, в неї зупинилося серце, нарешті всі зрозуміли, чому ця сліпа не могла спати вночі, тепер вона спатиме, й ніхто не стане її будити. Вона мертва, сказала дружина лікаря, і її голос не мав ніякого виразу, голос так само мертвий, як і те слово, яке він промовив, хоч воно і вилетіло із живого рота. Вона підняла на руки тіло, в якого ніби звихнулися всі суглоби, ноги були закривавлені, живіт у синцях, відкриті груди люто покусані, глибокий укус на плечі. Це картина й мого тіла, подумала вона, картина всіх нас, котрі там були, терпіли приниження та образи, між нашими ранами та болями й ранами та болями цього тіла є тільки одна різниця, ми поки що живі, Куди ми її понесемо, запитала дівчина в чорних окулярах, Зараз віднесемо до палати, а потім поховаємо, сказала дружина лікаря.