Їжу вони мали тільки ту, яку принесли в пластикових мішках, воду довелося витрачати надзвичайно ощадливо, буквально по краплині, з освітленням пощастило, у буфеті на кухні знайшлися дві свічки, які зберігалися там на випадок проблем з електроенергією, і дружина лікаря засвітила їх лише для власного задоволення, бо інші світла не потребували, вони вже бачили світло у власних головах, таке сильне, від якого осліпли. Більше нічого в них не було, але й з цим вони влаштували справжнє сімейне свято, з тих рідкісних, де все, що належить одному, належить усім. Перш ніж посідали за стіл, дівчина в чорних окулярах та дружина лікаря спустилися на нижній поверх, щоб виконати прохання, а якщо висловитися точніше, то задовольнити вимогу або заплатити натурою за дозвіл пройти крізь митницю, розташовану на першому поверсі. Стара зустріла їх бурчанням і наріканнями, клятий пес, від зубів якого вона ледве врятувалася, а то він би її зжер, Вам треба мати багато їжі, щоб прогодувати такого великого звіра, натякнула вона, ніби сподівалася цим докірливим зауваженням розбудити в двох жінок те, що ми називаємо докорами сумління, й вони скажуть одна одній, а й справді, хіба це по-людському дозволити, щоб нещасна бабуся померла з голоду, тим часом як брутальний звір жертиме від пуза. Проте дві жінки не піднялися знову нагору, щоб принести їй іще їжі, бо й так вони їй уже дали дуже щедру порцію, якщо ми візьмемо до уваги надзвичайно важкі обставини нинішнього життя, й цілком несподівано бабуся з нижнього поверху це зрозуміла, зрештою не така вже лиха, якою здавалася, вона пішла до свого помешкання й повернулася з ключем від чорного ходу, сказавши дівчині в чорних окулярах, Візьми, це твій ключ, а що їй цього здалося мало, то пробурмотіла, зачиняючи двері, Дуже дякую. Дві жінки піднялися назад, надзвичайно здивовані, що стара відьма спроможна на почуття вдячності, Вона жінка непогана, проте коли залишилася сама-одна, розум їй трохи скаламутився, промовила дівчина в чорних окулярах, схоже особливо не замислюючись про те, що каже. Дружина лікаря нічого їй не відповіла, вона вирішила перенести їхню розмову на пізніше, і коли всі інші вже полягали, й дехто заснув, а вони обидві сиділи на кухні, наче мати й дочка, які набираються сил, щоб завершити прибирання в домі, дружина лікаря запитала, І що ти збираєшся робити тепер, Нічого, залишуся тут і чекатиму, коли повернуться мої батьки, Сама-одна й сліпа, До сліпоти я вже звикла, А до самотності, Муситиму звикнути й до самотності, моя сусідка з нижнього поверху також живе сама-одна, Невже ти хочеш перетворитися на таку, як вона, й годуватися капустою та сирим м'ясом, поки вистачить, у цих багатоквартирних будинках, схоже, ніхто більше не живе, ви тут будете лише вдвох і зненавидите одна одну від страху, що їжа скоро закінчиться, кожен шматок, який дістанеться одній із вас, треба буде вихопити з рота другої, ти не бачила цієї нещасної жінки в її помешканні, ти лише чула запах, то я тобі скажу, що навіть у тій божевільні, де ми жили, не було так гидко, Раніше чи пізніше ми всі станемо такими, як вона, а потім усім настане кінець, життя більше не буде, Але поки що ми живемо, Послухай-но, ти знаєш набагато більше, ніж я, супроти тебе я невігласка, але я думаю, що ми вже мертві, ми сліпі тому, що ми мертві, або як хочеш, я скажу це по-іншому, ми мертві тому, що ми сліпі, це одне й те саме, Я ще спроможна бачити, На щастя для тебе, на щастя для твого чоловіка, для мене, для інших, але ти не знаєш, чи вдасться тобі зберегти зір, а якщо ти його втратиш, то станеш такою, як і всі, й усі ми закінчимо так само, як наша сусідка знизу, Сьогодні — це сьогодні, завтра буде завтра, я сьогодні несу на собі відповідальність, а не завтра, коли я можу осліпнути, Відповідальність за що, Відповідальність за те, що я зберегла зір, коли інші втратили його, Ти не можеш доглядати або годувати всіх сліпих на світі, Я мусила б, Але ти не можеш, Я допомагатиму тим, хто перебуває в зоні моєї досяжності, Я знаю, ти це робиш, бо якби не ти, я, певно, була б уже нежива, І тепер я не хочу, щоб ти померла, Я мушу тут залишитися, це мій обов'язок, тут мій дім, я хочу, щоб мої батьки знайшли мене, коли вони повернуться, Якщо вони повернуться, ти сама це сказала, треба буде ще з'ясувати, чи вони залишилися твоїми батьками, Я тебе не розумію, Ти сказала, що твоя сусідка знизу була непоганою людиною, Бідолашна, Бідолашні твої батьки, бідолашна ти, коли ви зустрінетеся, сліпі на очі й сліпі на почуття, бо ті почуття, якими ми жили і які нам допомагали бути такими, як ми були, були почуттями людей зрячих, у незрячих почуття будуть зовсім іншими, ми не знаємо, як саме вони зміняться і якими будуть, ти сказала, ми мертві тому, що сліпі, й ти мала рацію, Ти любиш свого чоловіка, Так, як саму себе, але якщо я осліпну, якщо після того, як осліпну, перестану бути тією людиною, якою я була, не знаю, чи зможу я тоді любити його і якою любов'ю, У нашому минулому житті також були сліпі, їх було порівняно мало, почуття, притаманні людям, були почуттями тих, хто бачить, тому сліпі жили почуттями чужими, не почуттями сліпих, якими вони були, а тепер нові почуття, що народжуються — це автентичні почуття сліпих, і ми ще перебуваємо на самому початку, ми досі живемо тими почуттями, які в нас були, але не треба мати очей, аби відчути, як змінюється наше життя, якби одного дня мені сказали, що я вб'ю людину, я глибоко образилася б, а проте я вбила її, А що ти хочеш тоді від мене, Ходімо зі мною, ходімо в наш дім, А як же інші, Те, що стосується тебе, стосується і їх, але тебе я люблю особливо, Чому, Я сама себе запитую, чому, можливо тому, що ти стала мені як сестра, а можливо тому, що мій чоловік ліг із тобою, Пробач, Це не злочин і пробачення не потребує, Ми смоктатимемо з тебе кров, житимемо як паразити, Паразитів не бракувало й тоді, коли ми жили, а щодо крові, то має ж вона бути для чогось потрібна, а не лише підтримувати тіло, в якому вона циркулює, а зараз ходімо спати, бо завтра для нас почнеться нове життя.
Нове життя чи те саме. Зизоокий хлопчисько, коли прокинувся, захотів у нужник, його шлунок геть розладнався, певно, не вся їжа пішла йому на користь, але тут-таки з'ясував, що зайти туди неможливо, либонь, стара з нижнього поверху ходила в усі нужники багатоквартирного будинку й довела їх до такого стану, що користуватися ними стало неможливо, але досі про це ніхто не знав, бо завдяки унікальній випадковості нікому із сімох людей не захотілося вчора очистити шлунок, перед тим як вони полягали спати. Сьогодні ж у всіх з'явилося таке бажання, а найдужче в бідолашного хлопчиська, який більше не міг терпіти, бо хоч нам і не хочеться визнавати, проте ці брудні реальності життя не можна цілком пропустити в будь-якій розповіді, бо якщо живіт не турбує, то кожен має ідеї, кожен, наприклад, готовий дискутувати, чи існує пряма залежність між очима та почуттями, й чи почуття відповідальності природно виникає лише в тієї людини, яка має добрий зір, та коли в животі виникає гострий біль, коли тіло починає підпирати, й воно перестає нам коритися, ось тоді й стає видно, якими тваринами ми все-таки є, У садочок, вигукнула дружина лікаря, й вона мала слушність, бо якби не було так рано, то ми вже зустріли б там сусідку з нижнього поверху, й час уже забути про принизливу манеру називати її бабусею, вона вже була б там, навпочіпки й оточена курми, а хто запитав би, до чого там кури, то він вочевидь не знайомий із повадками цієї птиці. Ухопившись за живіт, із допомогою дружини лікаря, зизоокий хлопчик, долаючи біль і тривогу, спустився сходами, він і так, бідолашний, тримався довго, але на останніх сходинках сфінктер не витримав внутрішнього тиску, й наслідки ви можете собі уявити. Тим часом п'ятеро інших спустилися, як могли, по пожежній драбині — пожежа й справді гуготіла в їхніх животах — і якщо після їхнього життя в карантині вони ще зберегли крихту сором'язливості, то тут їй настав кінець. Розбігшись по садочку, стогнучи від перенапруги, страждаючи від решток непотрібного сорому, вони зробили те, що мали зробити, тут-таки була й дружина лікаря, але вона плакала, дивлячись на них, на свого власного чоловіка, на першого сліпого і його дружину, на дівчину в чорних окулярах, на старого з чорною пов'язкою на оці, на хлопчиська, вона бачила, як вони розкарячилися в траві, між голівками капусти, з курми за компанію, слізний собака теж товаришив їм тут. Вони підтерлися, як могли, мало й погано, жмутиками трави, уламками цегли й черепиці, усім, що трапилося їм під руку, але світ іще не бачив більш незручної заміни. Вони знову піднялися по пожежній драбині, цього разу сусідка з нижнього поверху не з'явилася, щоб запитати, хто вони такі, звідки прийшли, куди йдуть, вона ще спала після несподівано доброї вечері, й коли вони увійшли до помешкання, то спочатку не знали, про що говорити, потім дівчина в чорних окулярах сказала, що вони не можуть залишатися в такому стані, води, щоб помитися, і справді немає, дощ, на превеликий жаль, сьогодні не лив із неба потоками, як учора, а то б вони знову спустилися в садочок, але тепер голі й без усякого сорому, й підставили б голову та плечі під щедру воду з неба, відчули б, як вона збігає їм по спині, по грудях, по ногах, могли б набрати її в нарешті чисті долоні й погамувати жорстоку спрагу, свою чи когось іншого, а може навіть, доторкаючись губами до тіла, розбудили б у собі й іншу спрагу. Дівчину в чорних окулярах, як уже не раз зазначалося, якщо щось і приведе до згуби, то це надмір уяви, про що непогано їй було б пам'ятати в такій ситуації, як ця — трагічна, гротескна, розпачлива. Та попри все це їй не були чужі й деякі практичні почуття, що вона й довела, спочатку понишпоривши у власній спальні, а потім і в спальні своїх батьків, і видобувши звідти кілька рушників та простирадел, Підітремося поки що цим, сказала вона, і краще так, аніж ніяк, і немає сумніву, то була вдала думка, бо коли сіли снідати, то відчули себе зовсім іншими людьми.