За винятком домашньої пилюки, яка завжди користується відсутністю людей, щоб покрити поверхню меблів, до речі, це єдина нагода, яку вона має, щоб відпочити від вологої ганчірки та від пилососа, від метушні дітей, які здіймають турбулентні завихрення, коли пробігають, у помешканні було чисто й безлад у ньому був лише той, який виникає внаслідок термінової необхідності його покинути. Але навіть за тих обставин, коли вони чекали термінових дзвінків із міністерства та лікарні, дружина лікаря, наділена тим духом передбачення, який спонукає розумних людей завершувати в житті всі свої справи, щоб після смерті не виникало занудної необхідності в гарячкових прибираннях, помила посуд, прибрала ліжко, навела лад у ванній кімнаті, й хоч не домоглася того, що називають досконалим порядком, але було б справжньою жорстокістю вимагати від неї більше, коли руки в неї тремтіли, а очі були наповнені слізьми. Проте семеро паломників відчули себе так, ніби потрапили до раю, і таким сильним було це враження, яке, не ризикуючи надто перебрехати термін, ми можемо назвати трансцендентальним, що вони зупинилися на вході, наче паралізовані несподіваним запахом, який тут панував, а то був просто запах зачиненої квартири, в інший час ми відразу побігли б відчиняти вікна, щоб провітрити помешкання, сказали б ми, але тепер ліпше залишити вікна щільно законопаченими, щоб захиститися від бридкого смороду з вулиці. Дружина першого сліпого сказала, Ми тут тобі все забруднимо, й вона мала слушність, бо якби вони увійшли у своїх чоботях, обліплених багнюкою та лайном, то рай за одну мить перетворився б на пекло, тобто те місце, де, як стверджують авторитети, смердючий, тухлий, гнилий і нудотний сморід проклятим душам витерпіти набагато тяжче, аніж розжарені обценьки, казани з киплячою смолою та інші знаряддя тортур, запозичені з кухні та кузні. Від незапам'ятних часів господині дому мали звичай казати, Заходьте, заходьте, не надавайте цьому ваги, те, що брудне, потім відмиється та відчиститься, але ця господиня, знаючи, звідки прийшли її гості, знає, що в тому світі, в якому вони живуть, те, що забруднилося, не відмиється вже ніколи, тому вона просить, щоб вони роззулися на майданчику сходів, бо хоч їхні ноги теж не вельми чисті, проте не може бути ніякого порівняння з їхніми чобітьми, рушники та простирадла дівчини в чорних окулярах усе ж таки для чогось згодилися, очистили тіла від найгіршого бруду. Отже, вони увійшли до помешкання босими, а дружина лікаря спорожнила найбільший пластиковий мішок і склала в нього всі чоботи, маючи на меті вимити їх, хоч і не мала найменшого уявлення коли і як це можна буде зробити, потім винесла мішок на веранду, зовнішньому повітрю він не зашкодить. Небо стало темнішати, затягуватися хмарами, От якби пішов дощ, подумала вона. І з чітким усвідомленням, що треба робити, повернулася до своїх друзів. Попри свою втому вони не наважилися сісти й тихо стояли у вітальні, лише лікар легенько пробіг пальцями по меблях і залишив сліди на їхній поверхні, сліди першого витирання, бо частина пилюки вже прилипла до його пальців. Дружина лікаря сказала, Роздягайтеся всі, ми не можемо залишитися такими, якими були, наш одяг майже такий самий брудний, як і чоботи, Як роздягайтеся, що ж ми тут одне перед одним будемо голими ходити, запротестував перший сліпий, Якщо хочете, я розведу вас по різних кутках, іронічно відповіла дружина лікаря, тоді ви не станете соромитися, Я роздягнуся тут, сказала дружина першого сліпого, лише ти зможеш мене побачити, тим більше, що ти бачила мене не тільки голою, а й у деяких цікавіших видах, у мого чоловіка просто пам'ять коротка, Не знаю, який тобі інтерес спогадувати прикрі події, які давно минули, промурмотів перший сліпий, Якби ти був жінкою й був там, де ми побували, то мислив би трохи інакше, сказала дівчина в чорних окулярах, починаючи роздягати зизоокого хлопчика. Лікар і старий із чорною пов'язкою на оці були вже голі по пояс і тепер розстібали ґудзики штанів, старий із чорною пов'язкою на оці сказав лікареві, який був поруч із ним, Дай-но мені обпертися на тебе, щоб стягти з ніг холоші. Вони так кумедно стрибали, бідолашні, стягуючи штани з ніг, що плакати хотілося. Лікар утратив рівновагу, впав і потяг за собою старого з чорною пов'язкою на оці, на щастя, обидва сприйняли цю пригоду зі сміхом, і тепер сльози розчулення набігали на очі, дивлячись на їхні тіла, вимазані всіма можливими видами грязюки, ознаки їхньої чоловічності були вимащені й у білий, і в чорний колір і куди поділися пошана до похилого віку одного й до поважної професії другого. Дружина лікаря підійшла допомогти їм підвестися на ноги, незабаром стане зовсім поночі й ніхто не матиме причин соромитися, Чи є в домі свічки, запитала вона саму себе, й пригадала, що в них мають бути дві реліквії освітлення, стародавній олійний каганець із трьома носиками й стара гасова лампа з ламповим склом, сьогодні можна засвітити каганець, олія в нас є, гніт можна з чогось виготовити, а завтра піду пошукаю гасу в господарчих крамницях, знайти його буде значно легше, аніж бляшанку консервів, Яких у господарчих крамницях ніколи не бувало, подумала вона, здивована, що в такій ситуації ще спроможна жартувати. Дівчина в чорних окулярах роздягалася повільно, й, подивившись на неї, створювалося враження, що чим більше вона роздягається, тим більше їй хочеться залишити на собі бодай якусь одежину, що прикривала б тіло, незрозуміло, звідки в неї раптом узялася така сором'язливість, проте якби дружина лікаря була ближче до неї, вона побачила б, як зашарілося обличчя дівчини, попри те, що було таке брудне, зрозумій цих жінок, звідки в неї така сором'язливість, після того як вона переспала з багатьма чоловіками, яких майже не знала, а чи могли б ми припустити, що друга спроможна спокійнісінько прошепотіти їй на вухо, Не соромся, він тебе не бачить, причому вона мала на увазі власного чоловіка, звісно, ми не забули, як ця безсоромниця звабила його в ліжку, ось такі вони є, жінки, хто їх не знає, нехай їх купує. А втім, можливо, причина надмірної сором'язливості дівчини в чорних окулярах була іншою, адже голих чоловіків у цій кімнаті було двоє, й лише одного з них вона приймала у своїй постелі.
Дружина лікаря зібрала одяг, залишений на підлозі, штани, сорочки, одну куртку, нічні сорочки, блузки, деякий спідній одяг, усе це злипалося від бруду, і навіть якби тримати його в розчині щолоку протягом місяця, воно не очистилося б, і згорнула брудний одяг в оберемок, Залишайтеся тут, сказала вона, я зараз прийду. Вона винесла одяг на балкон, туди, де вже лежали черевики, й там теж роздяглася, дивлячись на чорне місто під затягнутим важкими хмарами небом. Хоч би один блідий вогник світла у вікнах, хоч би один бляклий відсвіт десь на фасаді, те, що вона бачила перед собою, було не містом, а густою масою гудрону, яка, охолонувши, утворить форми будинків, дахів, димарів, погаслих і мертвих. Слізний пес вийшов на балкон, занепокоєний, але не побачив сліз, які він мав би злизати, розпач ховався всередині, очі були сухі. Дружині лікаря стало холодно, вона згадала про інших, які стояли, голі, у вітальні, чекаючи невідомо чого. Увійшла. Вони перетворилися на прості контури, без статі, на розмиті плями, на тіні, що ховалися в тіні. Мабуть ні, подумала вона, вони розчиняються у світлі, яке їх оточує, світлі, яке не дозволяє бачити їх, Зараз запалю світло, сказала вона, а то в цю мить я бачу не більше, ніж ви, А хіба є електрика, запитав зизоокий хлопчик, Ні, електрики немає, я засвічу олійний каганець, А що таке каганець, запитав хлопчик, Потім я тобі поясню. Вона дістала з пластикового мішка коробку сірників, пішла на кухню, вона знала, де в неї зберігається олія, їй не треба було багато, відірвала смужку від рушничка для витирання посуду, скрутила з неї гніт, потім повернулася до вітальні, де був каганець, зараз він мав бути використаний уперше, відтоді як його виготовили, на початку доля його склалася інакше, але ніхто з нас, каганців, собак або людей, не знає на початку, заради чого він прийшов у світ. Одна за одною над трьома носиками каганця спалахнули три тремтячі осяйні мигдалинки, які іноді витягувалися так, що здавалося, верхня частина полум'я зникне в повітрі, потім поверталися в себе, ніби ставали щільними, твердими, маленькими камінцями світла. Дружина лікаря сказала, Тепер, коли я бачу, піду знайду вам чистий одяг, Але ж ми брудні, нагадала їй дівчина в чорних окулярах. Як вона, так і дружина першого сліпого, затуляли собі долонями груди й лобок, Це не через мене, подумала дружина лікаря, а тому, що світло каганця дивиться на них. Потім сказала, Ліпше одягти чистий одяг на брудне тіло, аніж носити брудний одяг на чистому тілі. Узяла каганець і пішла шукати в шухлядах комодів, гардеробах, і через кілька хвилин повернулася з оберемком піжам, халатів, спідниць, блузок, суконь, штанів, сорочок, усім необхідним для того, щоб пристойно прикрити голизну сімох осіб, звичайно, всі вони були різного зросту, але худі тіла робили їх близнюками. Дружина лікаря допомогла їм одягтися, зизоокий хлопчик одягнув штани лікаря, який ходив у них на пляж та в поле, де всі ми перетворюємося на дітей, Тепер можемо й сісти, зітхнула дружина першого сліпого, підведи нас, будь ласка, туди, бо ми не знаємо, де сідати.
Вітальня була, як усі вітальні, посередині невеличкий стіл, навколо нього канапи, де місця вистачило на всіх, на одній сіли лікар із дружиною і старий із чорною пов'язкою на оці, на другій дівчина в чорних окулярах і зизоокий хлопчик, на третій дружина першого сліпого й перший сліпий. Вони були стомлені й виснажені. Зизоокий хлопчик відразу заснув, поклавши голову на плече дівчині в чорних окулярах, він уже більше не згадував про каганець. Так минула година, це було схоже на щастя, у м'якому, лагідному світлі брудні обличчя здавалися чистими, блищали очі в тих, хто не заснув, перший сліпий узяв руку дружини і стиснув її, з цього жесту можна зробити висновок, як відпочинок тіла сприяє гармонії почуттів. І тоді сказала дружина лікаря, Зараз ми чого-небудь поїмо, але спочатку я хотіла б трохи поговорити з вами про те, як ми тут будемо жити, заспокойтеся, я не маю наміру повторювати те базікання, якого ми наслухалися з гучномовця в карантині, тут досить місця для спання, ми маємо дві кімнати, в яких спатимуть подружжя, у цій вітальні можуть спати всі інші, кожен на своїй канапі, завтра я піду добувати їжу, та, що маємо, вже закінчується, було б непогано, якби хтось пішов зі мною, щоб допомогти мені нести те, що я роздобуду, але також для того, щоб почати запам'ятовувати дорогу додому, впізнавати повороти, рано чи пізно я можу занедужати або осліпнути, я весь час чекаю, коли це станеться, мені тоді доведеться навчатися у вас, ще одне, для справляння природних потреб я поставлю відро на балконі, знаю, що в такий дощ і в такий холод виходити не вельми приємно, у всякому разі це краще, аніж створювати сморід у домі, не забуваймо, як нам жилося, коли ми були інтерновані, ми тоді опустилися на саме дно ганьби й безсоромності, хоч і в інший спосіб, але щось подібне може статися й тут, там, принаймні, ми могли наводити на своє виправдання підлоту людей, які жили зовні, тепер же ні, тепер усі ми рівні перед злом і добром, тільки, будь ласка, не запитуйте мене, що таке зло й що таке добро, ми це непомильно знали, формуючи свою поведінку в ту пору, коли сліпота була винятком, а поведінка слушна й поведінка хибна означали лише різні способи розуміння нашого ставлення до інших людей, а не до самих себе, тут немає за що вхопитися, пробачте мені за те, що я вам читаю лекцію з моралі, бо ви не знаєте й не можете знати, що означає мати зір у світі сліпих, я не цариця, я просто народилася для того, щоб побачити справжній жах, ви його лише відчуваєте, а я його не тільки відчуваю, а й бачу, а зараз дякую, що ви мене вислухали, й будемо вечеряти. Ніхто не поставив їй жодного запитання, лише лікар сказав, Якби мені повернувся зір, я дивився б у вічі іншим, бо крізь очі можна заглянути в душу, У душу, перепитав старий із чорною пов'язкою, Або в дух, назва мало що означає. І тоді несподівано, бо не варто забувати, що йдеться про особу, яка не навчалася високих наук, дівчина в чорних окулярах сказала, Усередині в нас є одна річ, яка не має назви, проте вона і є те, чим ми є.