Виламувати двері не довелося, відчинили їх нормально, ключ висів на персональному брелоку лікаря, з яким він не розлучався протягом усього свого перебування в карантині. Ось приймальня, повідомила дружина лікаря, Приймальня, в якій я була, сказала дівчина в чорних окулярах, сон триває, але не знаю, чи це той самий сон, який я бачила, починаючи від того дня, коли осліпла, чи, може, той, коли приходила до консультації, щоб вилікуватися від запалення очей, хвороби, яка сліпотою мені не загрожувала, Карантин не був сном, сказала дружина лікаря, Атож, як і не було сном те, що нас зґвалтували, Або те, що я зарізала чоловіка, Відведи мене до кабінету, я й сам би міг туди увійти, але хочу, щоб ти мене відвела, сказав лікар. Двері були відчинені. Дружина лікаря сказала, Тут усе перекинуто догори дном, шухлядки з картотеки забрано, То, певно, люди з міністерства не хотіли витрачати час на пошуки, Мабуть, що так, А як прилади, На перший погляд, мені здається, з ними все гаразд, Принаймні, вони збереглися, сказав лікар. Він пройшовся по кабінету сам, із простягненими перед собою руками, доторкнувся до лінз, офтальмоскопа, письмового столу, а тоді сказав, звертаючись до дівчини в чорних окулярах, Я розумію, що ти хочеш сказати, коли говориш про те, що живеш уві сні. Він сів за стіл, поклав руки на скло, покрите пилюкою, а тоді сказав із сумною й іронічною посмішкою, ніби звертався до пацієнта, який сидів навпроти нього, Ні, сеньйоре доктор, мені дуже шкода, але ваша хвороба невиліковна, якщо хочете одержати від мене останню пораду, то прислухайтеся до поради стародавніх людей, які стверджували, що терпіння корисне для зору, Не примушуй нас страждати, сказала йому дружина, Пробачте мені, пробач мені й ти, ми перебуваємо в тому місці, де раніше творилися чудеса, а тепер я втратив навіть підтвердження своєї чудодійної сили, бо всі папери у мене забрали,
Єдине чудо, доступне нам тепер, це жити далі, сказала дружина, оберігати вразливість життя день за днем, так ніби й воно осліпло й не знає, куди йому йти, а може, так воно і є, може, воно й справді не знає, куди йому йти, й передало себе в наші руки, після того як наділило нас розумом, і ми навчилися користуватися ним, Ти говориш так, ніби й ти сліпа, сказала дівчина в чорних окулярах, з якогось погляду, так воно і є, я сліпа вашою сліпотою, мабуть, я бачила б значно краще, якби було більше тих, котрі бачать, Боюся, ти почуваєш себе свідком, якого невідомо хто викликав у суд і який не знає, що йому посвідчити, сказав лікар, Час закінчується, гниття поширюється, хвороби знаходять перед собою відчинені двері, вода вичерпується, їжа перетворюється на отруту, таким би було моє перше свідчення, сказала дружина лікаря, А друге, запитала дівчина в чорних окулярах, Розплющімо очі, Ми не можемо, ми сліпі, сказав лікар, Кажуть велику істину ті, хто стверджує, що гірше сліпого той, хто не хоче бачити, Але я хочу бачити, сказала дівчина в чорних окулярах, Та навіть це не допоможе тобі повернути зір, хоч тебе вже не можна вважати найгіршою зі сліпих, а зараз ходімо, тут нам уже немає чого робити, сказав лікар.
Прямуючи до будинку дівчини в чорних окулярах, вони перетнули великий майдан, де групи сліпих слухали, як до них промовляють інші сліпі, на перший погляд ані ті, ані ті не здавалися сліпими, ті, хто виступав, зверталися з палахкотючими обличчями до тих, хто слухав, а ті, у свою чергу, обертали свої обличчя до промовців. Тут проповідували кінець світу, спасіння через каяття, видіння сьомого дня, повідомляли про появу янгола, космічне зіткнення, про те, що сонце скоро погасне, тут звеличували дух племені, сік мандрагори, жовч тигра, значущість знака, дисципліну вітру, пахощі місяця, могутність темряви, силу закляття, відбиток п'яти, розп'яття троянди, чистоту лімфи, кров чорного кота, заціпеніння тіні, повстання морів, логіку антропофагії, безболісну кастрацію, божественне татуювання, добровільну сліпоту, думку увігнуту й вигнуту, або рівну, або вертикальну, або похилу, або сконцентровану, або втеклу, ампутацію голосових зв'язок, смерть слова, Тут ніхто не говорить про організацію, сказала дружина лікаря, звертаючись до чоловіка, Можливо, про організацію говорять на іншому майдані, сказав він. Вони пішли далі. Коли пройшли якусь відстань, дружина лікаря сказала, Тут лежить більше мерців, ніж було раніше, Час закінчується, гниття поширюється, хвороби знаходять перед собою відчинені двері, вода вичерпується, їжа перетворюється на отруту, ти це сказала зовсім недавно, нагадав їй чоловік, Хто знає, чи серед цих мерців не лежать і мої батьки, сказала дівчина в чорних окулярах, а я тепер проминаю їх і не бачу, Такий давній звичай людства, проминати мертвих і не бачити їх, сказала дружина лікаря.
Вулиця, на якій жила дівчина в чорних окулярах, здавалася ще занедбанішою. У дверях будинку лежав труп жінки. Мертве тіло було обгризене бродячими собаками, на щастя, слізний пес не захотів іти з ними, а то довелося б відмовляти його від того, щоб і йому не захотілося вгородити зуби в кістяк, Це твоя сусідка з першого поверху, сказала дружина лікаря, Хто, де, запитав її чоловік, Тут таки, біля самого першого поверху, сморід уже чути, Бідолашна, сказала дівчина в чорних окулярах, але чому вона вийшла помирати на вулицю, адже раніше вона ніколи сюди не виходила, Можливо, відчула, що смерть близько, можливо, їй була нестерпна думка залишитися самій-одній у помешканні й зогнити там, сказав лікар, Але тепер ми не зможемо увійти, бо ключі в неї, А може, твої батьки вже повернулися, може, вони уже вдома й чекають на тебе, сказав лікар, Не думаю, Ти маєш рацію, що так не думаєш, сказала дружина лікаря, ключі — ось вони. У напіврозкритій долоні мертвої жінки, що лежала на землі, вона побачила кілька блискучих ключів, Можливо, це її ключі, сказала дівчина в чорних окулярах, Не думаю, вона не мала жодної причини принести свої ключі туди, де мала намір померти, Але ж я сліпа й не могла їх побачити, якщо вона думала повернути мені ключі, аби я змогла увійти в дім, Ми не знаємо, які були в неї думки, коли вона вирішила винести ключі з собою, можливо, вона уявила собі, що до тебе повернеться зір, можливо, їй здалося, що ми рухалися з якоюсь неприродною легкістю, коли тут були, можливо, вона почула, як я сказала, що на сходах поночі й нічого не видно, а може, не було нічого такого, просто вона схибнулася й утратила розум, і в неї виникла ідея-фікс передати тобі ключі, ми, власне, точно знаємо тільки те, що життя покинуло її, коли вона вийшла за двері. Дружина лікаря підібрала ключі, передала їх дівчині в чорних окулярах, потім запитала, А що нам робити тепер, залишимо її тут, Ми не зможемо поховати її на вулиці, ми не маємо чим підважити камені бруківки, Але ж тут є садочок, У такому разі доведеться підняти її на другий поверх, а тоді спустити по пожежних сходах, Це єдиний вихід, А в нас вистачить на це сил, запитала дівчина в чорних окулярах, Питання не в тому, знайдуться чи не знайдуться в нас сили, питання в тому, чи дозволимо ми самі собі покинути тут цю жінку, Ні, не дозволимо, сказав лікар, У такому разі доведеться напружити всі ті сили, які в нас є. І справді, сили вони напружили, але їх вистачило тільки на те, щоб підняти труп нагору сходами, після чого вони закінчилися, й не тому, що стара була важкою, вона й від природи важила дуже мало, а тепер, коли нею поживилися собаки й коти, ще менше, а тому що тіло було заклякле й раз-у-раз застрягало на вузьких сходах, де його було не так легко повернути, протягом такого короткого підіймання їм довелося спочивати чотири рази. Ані шум, ані голоси, ані трупний сморід не примусили з'явитися на майданчику сходів когось із інших мешканців багатоквартирного будинку, Я не помилилася, моїх батьків тут немає, сказала дівчина в чорних окулярах. Коли вони нарешті підійшли до дверей її помешкання, то були геть виснажені, а їм ще належало перетнути квартиру до дверей чорного ходу, спуститися пожежними сходами, але тепер, за допомогою святих, які допомагають усім, хто спускається вниз, а не пнеться нагору, труп стало перетягати значно легше, адже пожежні сходи були зовнішніми й відкритими, тож доводилося стежити тільки за тим, щоб не випустити з рук тіло нещасної істоти, бо якби вона полетіла вниз, то від неї мало що залишилося б, не кажучи вже про біль, який після смерті стає набагато гіршим.
Садочок був схожий на сельву, яку ніколи не досліджували, останні дощі сприяли буйному зростанню трави й бур'янів, насіння яких було занесене сюди вітром, для кролів, які там стрибали, свіжого корму не бракувало, а кури, вони й під час посухи не пропадуть. Носії посідали на землю, важко відсапуючись, зусилля виснажили їх, поруч із ними, як і вони, спочивав труп, під захистом дружини лікаря, яка відганяла від нього курей і кролів, і якщо кролі зі своїми тремтячими ніздрями лише виявляли цікавість, то кури вже наставили свої дзьоби, як багнети, й були готові на все. Сказала дружина лікаря, Перш ніж вийти на вулицю, стара не забула відчинити дверці кролятника, не хотіла, щоб кролі померли з голоду, Правда полягає в тому, що спілкуватися з людьми не важко, але важко їх зрозуміти, сказав лікар. Дівчина в чорних окулярах витирала брудні руки жмутиком трави, якої тут нарвала, сама винна, вона вхопилася за труп у такому місці, де не повинна була за нього хапатися, ось як воно виходить, коли очей у тебе нема. Лікар сказав, Нам потрібна мотика або лопата, тут можна спостерегти, як повертаються до нас слова, сказані дуже давно, тепер до лікаря повернулися слова, сказані з тієї самої причини, коли йшлося про поховання чоловіка, який украв автомобіль, а тепер про поховання старої, що повернула їм ключі, після того як їх закопають під землю, всі люди стають однакові, й різниця між ними може бути помічена тільки тоді, коли збережеться по них якась пам'ять. Дружина лікаря піднялася в дім дівчини в чорних окулярах, щоб знайти там чисте простирадло, вона мусила обирати між тими, які були найменш забруднені, коли вона повернулася, кури уже влаштували бенкет над трупом, кролі щипали лише свіжу травичку. Обгорнувши мертве тіло простирадлом, дружина лікаря пішла шукати лопату або мотику. Вона знайшла обидві в сарайчику, де були також інші інструменти, Я сама викопаю яму, сказала вона, земля тут волога, копати її легко, а ви відпочивайте. Вона знайшла місце, де не було товстого коріння, яке треба обрубувати мотикою, до того ж будь-яке коріння рубати важко, воно вміє користатися м'якою землею, щоб ухилятися від смертельних ударів цієї гільйотини або, принаймні, значно ослаблювати їх. Ані дружина лікаря, ані її чоловік, ані дівчина в чорних окулярах, перша тому, що була надто захоплена своєю роботою, другі тому, що не мали зі своїх очей ніякої користі, не помітили появи сліпих на верандах навколишніх будинків, не так багато, й вони були там не всі, їх привабив шурхіт, який мотика створює навіть у м'якій землі, не забуваймо також, що там завжди ховаються камінці, які відповідають на удар дзвінким дзенькотом. Там були чоловіки й жінки, якісь розмиті й схожі на привидів, а може, то й справді були привиди, які з цікавості прийшли подивитися на похорон, тільки для того, щоб пригадати, як відбувався їхній власний похорон. Дружина лікаря нарешті їх побачила, коли закінчила копати яму, випростала зболену спину й підняла лікоть до чола, щоб витерти піт. І тоді в якомусь невтримному пориві, не подумавши про це раніше, вона крикнула, звертаючись до тих сліпих і до всіх сліпих на світі, Вона оживе, зверніть увагу на те, що дружина лікаря вигукнула не, Воскресне, а саме оживе, тож вона мала на думці щось зовсім інше, хоча словник стверджує, що у випадку цих двох слів ідеться про абсолютні й точні синоніми. Сліпі злякалися й відступили всередину своїх приміщень, вони не звернули уваги на те, що почули саме те слово, яке вони почули, крім того вони виявилися не готові до такого одкровення, певно, не відвідували майдан, де лунали такі магічні заяви, для цілковитого підтвердження яких не вистачало тільки голови богомола та самогубства скорпіона. Лікар запитав, Кому ти кричала, що вона оживе, до кого ти зверталася, До кількох сліпих, що з'явилися на балконах, я злякалася й мусила злякати їх, Але чому ти застосувала це слово, Не знаю, воно виникло у мене в голові, і я його прокричала, Тобі лишилося тільки піти проповідувати на майдан, який ми проминали, Атож, я проповідувала б про зуб кроля і дзьоб курки, ходи-но допоможи мені тут, візьми її за ноги й перенеси на той бік, обережно, не звалися й ти в мою могилу, ось так, опускай її повільно, ще й ще, я викопала досить глибоку яму, бо інакше кури її вигребуть, коли вони починають гребтися, то ніколи не знаєш, до якої глибини вони доберуться, ось так добре. Вона скористалася лопатою, щоб закидати могилу, добре втоптала землю, зробила горбик, бо викопаної землі буває завжди більше, аніж було її в тій ямі, з якої її викопали, і здавалося, вона ніколи не робила у своєму житті чогось іншого. Нарешті відламала гілку з трояндового дерева, яке росло в кутку садочка, й увіткнула його в могилу з боку голови, Вона оживе, повторила дівчина в чорних окулярах, Вона не оживе, відповіла дружина лікаря, але ті, хто досі живий, повинні відродитися в собі самих, а вони чомусь не хочуть відроджуватися, Ми вже наполовину мертві, сказав лікар, Ми ще наполовину живі, відповіла йому дружина. Вона віднесла до сарайчика мотику й лопату й окинула поглядом садочок, аби переконатися, що там усе в порядку, У якому порядку, запитала вона саму себе, й сама собі відповіла, У такому порядку, який вимагає, щоб мертві були на місці мертвих, а живі на місці живих, тим часом як кури та кролі пожирають одних і стають харчем для других, Я хотіла б залишити якийсь знак для своїх батьків, сказала дівчина в чорних окулярах, аби вони знали, що я жива, Я не хотів би позбавляти тебе ілюзій, сказав лікар, але насамперед їм треба було б знайти свій дім, а це мало ймовірно, подумай про те, що ми ніколи не змогли б сюди прийти, якби нас не привели, Ви маєте слушність, і я навіть не переконана, що вони досі живі, але якщо я не залишу їм якогось знаку, то почуватиму себе так, ніби я їх покинула, Що це має бути, запитала дружина лікаря. Щось таке, що вони зможуть упізнати навпомацки, сказала дівчина в чорних окулярах, та лихо в тому, що на моєму тілі немає вже нічого з того, що я носила в давні часи. Дружина лікаря подивилася на неї, вона сиділа на першій приступці пожежних сходів, зі складеними на колінах руками, з виразом болю на вродливому обличчі, з волоссям, що розсипалося по плечах, Я знаю, який знак їм залишити, сказала вона. Швидко піднялася сходами, увійшла до помешкання й повернулася з ножицями та шматком мотузки, Що ти надумала, запитала дівчина в чорних окулярах із тривогою в голосі, коли почула, як ножиці стрижуть їй волосся, Якщо твої батьки повернуться, то вони знайдуть на дверях волосся, яке може бути тільки волоссям їхньої доньки, сказала дружина лікаря, Я зараз заплачу, сказала дівчина в чорних окулярах і негайно виконала свій намір, опустивши голову на руки, якими обхопила коліна, і стала виливати у сльозах своє горе, свій смуток і своє хвилювання, спричинене дружиною лікаря, яка вигадала цей знак, що його могли б упізнати її батьки, а потім помітила, що невідомо як і чому вона оплакує також стару з першого поверху, пожирательку сирого м'яса, жахливу відьму, яка своєю мертвою рукою передала їй ключі від її помешкання. І тоді дружина лікаря сказала, Які часи настали, ми бачимо, як перевернувся порядок речей, знак, який майже завжди був знаком смерті, тепер стає знаком життя, Ми маємо руки, спроможні творити такі чудеса, сказав лікар, Необхідність багато чого може, мій любий, сказала дружина, й навіть робить нас філософами й чудотворцями, тож візьмімося за руки й ходімо до життя. Сама ж таки дівчина в чорних окулярах повісила на ручку дверей жмутик свого волосся, Ти думаєш, мої батьки помітять мій знак, запитала вона, Ручка дверей — це рука, простягнена з дому, відповіла їй дружина лікаря, і з цією фразою візит закінчився.