— Це все дуже добре. А ти можеш розкрити таємницю вашого профілю?
Він глянув на мене крізь щойно надягнуті темні окуляри, які відразу з’їхали на середину носа:
— Горілку продаємо.
— Горілку?
— Здебільшого.
— А ще?
— А ще… Ну, ще до нас приходять жінки, матері приводять дівчаток, ми з ними займаємося. Розвиваємо їх, навчаємо рухатися, танцювати. У нас, можна сказати, лабораторія. Із найзакомплексованіших, зацькованих, кволих створінь ми робимо майже фатальних жінок.
— Ах, жінок, — я криво посміхнулася. Щось подібне я вже чула від нього й позаторік.
М-да. Продаємо горілку й спокушаємо малолітніх. Весело живемо, Шурко!
— Ось ти мені все локшину вішаєш, а я давно хочу в тебе про дещо довідатися.
— Я сама увага.
— Якого дідька ти розповіла Зінці ВСЕ? Знаєш, наші з тобою стосунки торік якось не дозволяли підлити ще оливи у вогонь, але зараз ти вже зміркувала, що так робити не можна? — він витримав класичну паузу, по тому рвучко подався уперед, — і, як ти розумієш, кримінальний кодекс, усі ці параграфи на їхньому боці. І якщо хтось довідається, — яке-небудь особливо недотрахане стерво, — то буде цілковита жопа.
— А мені що, — буркнула я, — взагалі, я ще незаймана й знати нічого не знаю.
— Та припини. Мені насамперед тебе шкода. А якщо хочеш напаскудити, то в тебе нічогісінько не вийде.
— Ти такий упевнений?
— Так. Тому, що ось він — я. І мене, щоб ти знала, турбує вся ця історія тільки тому, що мене турбує твоє життя.
— Ах, як зворушливо, — я не дуже вдало передражнила його.
— І після чергової такої витівки з одкровеннями, цілком можливо, що все лайно, в остаточному підсумку, буде вилите на тебе ж таки.
Я мовчала.
— Саме тому нікому й ніколи не говори будь-чого про своє життя за кадром. А особливо тепер — торік була Ліка, теж чимале стерво, і вона, що б ти не казала, тримала тебе на повідці, як і татусь. Тільки його повідець був дуже короткий, а вона час від часу послабляла свій і створювала для тебе ілюзію волі. Але тепер, бачу, ситуація сприятливіша, і…
— Ні, несприятливіша. Незабаром приїде моя сестричка, й ти побачиш, що таке ходячий монумент цноти.
— Сестра — не мачуха. Загалом, побачимо. Все життя попереду. І запам’ятай: ти не повинна нікому нічого казати. Заради Бога — мовчи. Ти тільки подивися на себе… Ще буквально рік — і якщо ти підеш не тим шляхом… Ти перетворишся на пересічну дівку з низкою вад. У тебе схильність до целюліту. Я вже зараз усе бачу. І цій Зінці — послухайся моєї поради — скажи дівчиськові, що я відіслав тебе на три веселі літери, до чортів подалі. І якщо приходиш — то без неї. Вона, між іншим, весь цей час за нами з пірсу спостерігала. Тож прислухайся до моєї думки про неї. Вона дурна-дурна, та хитра.
Ну, а потім ми заговорили про моє київське життя. І я брехала безтурботно та з задоволенням.
Раптово на півслові (таємничий гуру під псевдонімом «Едик» саме розкривав мені принади тантричного сексу. Кіностудія Samarkandova Pictures, у головній ролі А. Самаркандова, сценарій і режисура А. С.):
— Дивися, Зінка сюди йде.
— Нам уже додо-му-у-у треба! — з незадоволеною гримасою пропхинькала вона, стаючи біля поруччя. Підійти ближче (вистачило клепки) не наважилася.
— Зараз, авжеж, ще 5 хвилин… І ще 5 у зоні безпеки, 3 для виготовлення сонного вигляду й 10 на доріжку. А ти йди позагоряй — ондечки вся дупа мокра!
Вона прогугнявила щось у відповідь, відвернулася й почала спостерігати за тими, хто купався внизу.
— Дивися, зараз ми зробимо невеличкий тест, — сказав Альхен.
— Де?
— Із нею. Зараз я пошлю їй енергію ян-ци. Це сексуальна енергія. Пам’ятаєш, я розповідав тобі?
— Так. А мені ти теж посилав?
— Звичайно.
— І що?
— І нічого. Ти чомусь взагалі ніяк не реагуєш. Навіть дивно.
— А як я повинна реагувати?
— Дивися.
Зінка почала неуважно чухати свій мокрий зад у сірих «велосипедках».
— Бачиш, це була реакція.
— Ух, ти…
Альхен посміхнувся:
— Стережися, — мовив після паузи, — знаєш…
— Не знаю.
— Перестань. Дай сюди свої руки.
Я з вдавано похмурим виглядом простягла йому кисті, й він розмістив їх у себе на долонях. У його очах відбувалося щось… Мені хотілось народитися наново… Усередині цих очей. Провалитися кудись. До нього тягло тупо, нерозважливо й безнадійно, як до наркотику.