Мирослава дріботіла поруч зі своїм маленьким худеньким чоловіком, який із певною радістю нишком вивчав моє вбрання й тіло, що з нього вилазило.
Мені стало раптом дуже шкода її, і я вирішила, що більше так не одягатимуся. Стільки суму в людських очах я бачила дуже рідко. І до того ж, бідолашна Мирося не вживала жодних спроб для того, щоб хоч трішки здаватися привабливою. Її пляжні шорти сиділи жахливо й сильно кривили ноги, страшна майка робила її якоюсь безформною, а безбарвне біляве волосся було зібране в огидну «черепашку» на маківці, через що вона видавалася набагато старшою. І якась невдала косметика, і згорблені плечі…
— Ти така молоденька, як дівчинка, — кинула я не зовсім вдалий комплімент. Але у свої 28 років вона за певного ракурсу дійсно мала б молодший вигляд.
— Ну, звичайно… Не як хлопчик же…
А татусь тріумфував! Звичайно, після приборкання невдячного нащадка кому не приємно отримати бонус у вигляді добре вихованої старшенької? Про мене, ганьбисько й невігласа, просто забули.
Забули. Я мимоволі спіймала себе на тому, що вся увага на гримучі 100 % уже не може належати мені, й солодкий пролом усе-таки існує. Якомога швидше я повинна зробити Негарний Вчинок, щоб їх усіх від самого вигляду мого нудило й не хотілося б марнувати решток відпочинку на суперечки зі мною, заблуканою чорною вівцею. Яка ж я ідіотка, що сумувала з приводу їхнього приїзду! Я шукатиму свій Шанс, вони відпочиватимуть, і всім нам буде дуже весело.
Мирося посмутнішала ще більше, коли я скинула все те, що насмілилася назвати одягом, і у відвертому голозадому бікіні почала стрибати пляжем, відгонячи якусь комаху. Валентин цього разу несхвально дивився на мій купальник, а татусь дав собі корисний перепочинок і взагалі не дивився. Завжди б так.
Ми зайняли п’ять лежаків під тентом у «резервації», і єдиною розрадою була Марійка, яку відпустили разом зі мною весело бовтатися в хвилях. Дитина відразу перейнялася до мене симпатією, а я відчула глибоку вдячність за таку увагу, й ми тішилися одна одною та переповідали свої сни, мрії, невдачі й удачі (я була надзвичайно лаконічна). На запитання, чи люблю я кого-небудь, Адора відповіла коротким палким киванням. Чи тут він? Ствердно.
— Коли будемо йти, Марійко, я його тобі покажу.
Він тут? Він тут? Невже він тут? Він приїхав сюди через тебе? Ах, якби… і пірнула в хвилю, що саме наспіла.
Потім примчала Танька. Татусь хотів прогнати її бридливим жестом, як муху, але сестра, яка любила дітей, привітно посміхнулася їй і спитала: «Ти звідки, дитинко?»
Зіграли з Рудою партію в бридж, і вона помчала назад у альхенські простори.
Хвилин за 15 прийшли сам Альхен (поки сім’я купалася).
— Я бачу, їм не до тебе?
— Це ненадовго. Ну, і як тобі моя сестра?
— Я бачив її лише кілька секунд, коли ви виходили з ліфта, тому нічого сказати не можу. Щоправда, в неї на плечі родимка, міткою відьми називається, свідчить про надмірну пристрасність, або ж про цілковиту фригідність.
— Швидше, про останню. Досить яскраво виражено… Хі-хі…
Альхен знизав плечима:
— Побачимо. Вона така маленька…
— Онанізмом, скажеш, у дитинстві займалася?
— Не скажу.
— Чому?
— Тому, що розходження бачу. Скільки вона тут пробуде?
— Із чоловіком і дитиною.
— Скільки?
— Чотири тижні.
— Онде твій тато йде.
Я здригнулася, але не озирнулась.
— Сестра твоя з чоловіком, як я зрозумів, і з дитиною.
— Дуже добре. Я зроблю зараз Негарний Вчинок. Вони розлютяться на мене й перестануть звертати увагу.
Він посміхнувся:
— Не перестарайся.
Татусів поклик змусив мою кров завмерти в жилах. Я зробила ще один крок назустріч ворогові. Мирослава з неприхованим жахом споглядала напівоголений (як і в мене) зад атлетичного Альхена, котрий, посміхаючись мені та щось шепочучи, спокійно віддалявся назад за човнову станцію.
— Хто ця мерзенна людина? — запитала сестра в татуся.
— Abomination, — зненацька лаконічно відповів татусь, — чого він від тебе хотів? Я ж заборонив тобі навіть близько підходити до нього! Якою кретинкою потрібно бути, щоб не могти виконати навіть такі прості вимоги! А тепер іди геть!