Як сомнамбула, я плавно, цілком безкарно просоталася крізь ворота, спустилася дюжиною відшліфованих до вкрадливої округлості сходів. І під смугастим парасолем теж порожньо, й тільки виразний слід величезної дупи, надійно увічнений в багатозначній увігнутості подушки дерматинового кріселка, свідчить, що санаторні книжки нині перевіряють безсторонні бегемоти. Або елефанти. Або…
У мене є тільки моя болісна нагота під білою з дикими орхідеями тканиною обтяглого сарафана.
Ще на майданчику перед пляжним кафе я побачила повернутого до мене спиною Альхена.
І це було видовище чомусь зовсім не шокуюче, воно не кидало в агонію зі скреготінням зубів, це було так само природно, як і відсутність його на Генералці. Так прекрасно й природно.
…Усі блага земні…
Якийсь час я дивилася просто так, живилась його нерухомою спиною, смакуючи кожну секунду цього візуального поглинання, намагаючись збалансувати все те, що горлало-волало всередині, а далі вже скрадалася сходами донизу, й упевненість, о, дика, всеосяжна впевненість у власних силах стисла думку в своїх лещатах. Я не боялася нічого. Я ні про що не думала. Я знала, що я роблю й що це обіцяє. Ніщо не могло мене збентежити, й навіть двійко вульгарних задокруток праворуч від його смаглявого плеча не могли торкнутися чогось чутливого на струнах мого серця. Я просто зайшла йому за спину (справжню!) тихо, мов скрадлива пантера. І зухвало постукала його по плечі.
Він озирнувся, здригаючись.
Я зітхнула й посміхнулася.
— Яким дивом? — шовковистий лагідний голос. Доброзичливість у всьому Гепардовому матово-маслиновому єстві. Дивиться згори вниз і трішки мружиться. Досить симпатична жіночка з губами в формі серденька дуже неприязно, причому, впритул витріщилася на мене.
— Таким ось дивом. Думаю, а дай зайду. Я ще згори тебе побачила. Я не можу інакше, — не в змозі встояти на ногах, я сіла на лежак поруч, застелений чиїмось білим рушником.
Лагідна, як завжди, наповнена чимось безпомилково місячним, дуже вкрадлива посмішка торкнулася його тонких губів — і поступово поширилася по них.
— А що, з твоїх нікого немає?
— Нема. Зінка з усіма в Ялті, а я… А я — нормально. Просто помилилася в підрахунках, — ніяково посміхнулась я, рівно настільки, наскільки дозволяла та пекуча буря, що бушувала в моєму перегрітому мозку.
— Побажання є? — зачаєна двозначність. Я була в такому остовпінні, що просто не встигла пробитися в діамантове виблискування таємного підтексту.
— Нема…
— Ну, тоді посидь тут. Хочеш скупатися? Чи на тобі нема купальника? Нема?
— Нема.
— А тут, де ти сидиш, — зайнято. Іди сюди, — він ледь відчутно, крізь зефірну насолоду та моє заціпеніння торкався своїми гарячими грудьми до мого пухнастого плеча. Я відчула, як від нього відходять хвилі тієї самої демонічної сили — ніби пряно-виноградної. Вони загадковими переспівами, упереміш із сонячною спекою проникали в мене з тією самою палкою люттю, в якій нестримно та безнадійно паразитує щомиті мого буття його смагляве обличчя з пульсуючим місячним променем над широкою бровою. І що може вдіяти така покірлива істота, як я? Мій наркотик… Мої морфій, опій, героїн, крек і гашиш! Мій скарб, який, мов сонце, підтримує життя… Але пестливі дотики неможливі! Сонце! Сонце, що сходить тільки витонченими й рідкісними до розпачу днями приморських вояжів!
— Так же краще, правда? — дихнув він, торкаючи теплом свого подиху мою спаленілу щоку. Я завовтузилась, намагаючись прилаштуватися з найкращим контактом. Саме так; нас з’єднували стрімкі, найтонші в світі дотики, що нагадували чимось пістряве миготіння кадрів у яскравому безглуздому кліпі — веселкове ковзання гладенького гарячого тіла по самому лише золотавому пушку, по моїй дитячій лопатці.
Інше було справою суто формальною. Магічний ритуал запрошення до відповідного заняття. Спочатку, так би мовити, зокола: що робила, з ким була, про що думала, як спала. Коли ворожа сторона відчула достатній наплив очікуваних натяків, вона запропонувала мені піти туди, звідки я щойно з’явилася. Мався на увазі Генеральський пляж, і подорож туди мала відбутися, звісно, разом. І єдиним виразним приводом для віддалення взагалі будь-куди було дике бажання скупатися, беручи до уваги факт (істотний) відсутності купальника.
— Я тільки переодягнуся, — він схопив свої маслинові шорти й помчав кудись у бетонний затінок, який став для мене безпросвітною пітьмою після сліпучого сяйва, що застеляло очі в ці щасливі запашні хвилини.