— Ну, що ж… Побачимо…
Потім він неначе прослизнув у мене, і, мов у дурнуватому анекдоті, я крізь соняшники з олеандрами відзначила про себе, що ручки ж ось вони! Міцно тримають мене. І болю немає взагалі.
— І все-таки ти мене трахнув, — прошепотіла я.
— А тобі що, не подобається?
Кінець спектаклю був увінчаний знову тією ж таки «божевільною китайською штукою».
Обійшлися без аншлагів — годинник свідчив, що промайнуло 240 неможливих хвилин звідтоді, як я перестрибнула межу неприпустимого (разом із балконним поруччям).
— Я хочу, щоб тобі це наснилося… — казав він, дивлячись, як я вдягаюся.
— Проведи мене краще до «Ювілейного».
— Якщо ти мені тільки скажеш, що таке «Ювілейний».
— Жимська прохідна.
— Ні. Я не хочу, щоб нас бачили разом.
Коли ми йшли квітучою «Жемчужиною», до судом щасливі (а я — ще й голодна), Альхен попросив мене познайомити його з моєю сестрою. Точніше, це я спочатку запитала (очікуючи на свою адресу пориву казкових лестощів) про його перші враження від блондинистої пуританочки. А вони, ці враження, виявилися досить несподіваними.
— Врахуй, Сашку, я вже дещо розповіла про тебе.
Альхен притяг мене до себе й радісно поцілував у лоба:
— Молодчинка!
— А ти чому не скінчив?
— Тебе бережу.
— А міг би й…
— І себе теж… А їй… Скажи їй знову про мене всіляке таке… Гарне. Адже її чоловік незабаром поїде? Так? Знаєш, що ми зараз влаштуємо — давай-но прокрутимо одну аферу!
— Як це?
— Давай-но я прилюдно пофліртую з нею, та так, щоб усі по-справжньому переполохалися й начисто забули про тебе. І тоді, з Божою поміччю, в тебе з’явиться більше волі.
Я аж вереснула на радощах.
— Я робитиму з нею деякі… е-е-е… не зовсім етичні маніпуляції, а твоє завдання — якомога більше лестити їй, обсипати компліментами.
— Як це?
— Кажи їй, що вона сексуальна, що в неї гарне тіло, гарні груди. Це буде добрячий шок! Дуже корисний, між іншим. Скажи їй, що вона мов алмаз, який потребує обробки…
— Авжеж, обробляти вмієш… А як я поясню їй свій захват? Нашою близькістю, чи не так? Може, ще розповісти про наші сьогоднішні вправи?
— Кгм. Обов’язково. Тільки трохи згодом. Ось побачиш!
Я сказала, що він божевільний.
— Нам потрібно з тобою частіше бачитися.
— Тоді приїдь до мене в Київ.
— Ну… Я там був у 1987 році, до однієї подруги в гості їздив, і більше туди не хочу.
— Тоді нічим допомогти не можу.
— Це був гарний секс…
— Справді?
— Ну, а який секс може бути з такою дівчиною, як ти? Гарний — не те слово… Дякую тобі, що ти є на світі… — він підніс мою руку до своїх губів, розгорнув долонькою догори й поцілував між великим і вказівним пальцем.
Вони повернулися за 30 хвилин по моєму приходові. Ніхто нічого не помітив, хоча я так і не змогла довести себе до звичного заземленого стану. Послалася на природне жіноче нездужання, лягла в ліжко близько шостої. На пляж ми не пішли — небо безнадійно затягло хмарами (значить, грім там, на Генералці, мені не почулося!), й до того ж, після Ялти всі жахливо стомилися. Ах, як разюче відрізнялася їхня втома від моєї!
Я прокинулась від оглушливого (мов оргазм) грому, й очі відразу засліпило черговою кривою стрілою блискавки. По підвіконню тарабанив дощ, в кімнаті стояла прохолодна темрява. Сон мене більше не затримував, я сіла на своєму дивані, підносячи руки, думки, почуття і всі свої прихильності в безсловесній, прекрасній молитві всьому тому, що тільки мало якесь відношення до моєї появи на світ. Це було щастя буття, я впивалася ним, я любила зараз не себе, а саме життя — таке квітуче, таке щедре, таке солодко-неповторне. Воно було в мене одне, зате воно було моє, і це просто обов’язок кожної істоти — брати від життя по максимуму. І ще я люблю — полум’яно, нестримно, майже до сліз — цю священну землю, мою Імраю, це небо, що грає зараз тріумфальну оду на мою честь.
Я спробувала пригадати, коли ж у мене ще був такий особливий настрій. Спогади запліталися, зміїлися, всі були досить яскраві, щоб звернути на них увагу, але один, особливо дорогий, вирвався на перший план і я, зрештою, ретельно оглянула його та прийшла до раптового, воістину дивного висновку, що СЬОГОДНІ ДВАДЦЯТЬ СЬОМЕ ЧЕРВНЯ (а 28-го накрилося наше побачення на Капітанському містку два роки тому). Різниця в 24 години практично нічого не значить. І ця ніч — ніч мого другого народження. Саме два роки тому, на розпеченому бетоні народилася руда зіпсута істота на ймення Адора. Ні, 24 години — це ніщо в могутній руці долі!