Я отямилася, сидячи на пом’ятому рушнику, захлинаючись розпачливим кашлем. Він стояв навколішки за моєю спиною, міцно обіймав, цілував там, де шия переходила в обличчя.
— Я, здається, щойно скінчила.
— Та що ти кажеш, я навіть не помітив! — він допоміг мені підвестися, почав одягати мене, як дитину, вичищати з волосся глицю та суху траву. І потім, раптово, звідкись через плече:
— Стій. Давай іще раз. Я хочу ще.
Я щось промимрила у відповідь. З моїм уявленням про час, яке настільки похитнулося… Мене могли вже шукати. Мій Гепарде.
— Давай! — і руки знову поповзли під майку.
— Почекай, я на розвідку збігаю, незабаром повернуся.
Я з'явилася до них. Відразу налетіла на імпровізований столик на цеглинах, і весь дорогоцінний арахіс полетів у траву. Мені хотілося грати заблукану нічну тінь із безбарвних лаврів і смужок індигового неба. Я сіла на лаву поряд із татусем, упевнена, що вигляд маю цілком природний. Я простягла руку до відновленого столика й налила собі повну чашку вермуту, що залишився. Випила залпом, не розрізняючи смаку. Потім із почуттям виконаного обов’язку заявила, що йду спати, й попленталася темною стежкою, спустилася вниз до якоря та павукоподібних воріт. Вирішила зрізати шлях і рушила навпростець через кущі. Відразу заблукала, проте виразно відчувала його присутність десь зовсім поряд і, рухаючись виключно за покликом серця, зрештою опинилася в досить глибокій ямі, за всіма нюховими орієнтирами, покликаній бути сміттєвою. Я закричала, й за мить теплі Гепардові руки тицяли мені в обличчя.
— Я ось упала…
Він витяг мене, обтрусив, я сказала кумедне: «Привіт». Він швидко обійняв мене, й ми почали цілуватися.
— Вино пила? — прошепотів він, посміхаючись крізь сутінки. Руки швидко пробралися в штани.
— Ага… П’яниця я гірка…
— Хі-хі…
Козирок моєї бейсболки кумедно таранив його чоло, поки ми цілувалися. Я на мить відірвалась від нього, стягла її та з перебільшеним драматизмом пожбурила в траву. Він солодко зареготав і з небувалим ентузіазмом перекинув мене додолу одним із своїх гадючних прийомчиків.
— О, а ти, поки бігала, то зовсім висохла там… А-а-а-а… Ні… Звичайно, нема…
Через безодню безчасся, перше, що запам'яталося, — це приємна вага, яка повзла від ніг догори по всьому тілі. Він ще спокушав мене, пам'ятаю, як щось настирливе, мокре й тверде манячіло в мене перед обличчям, але я знайшла в собі сили, щоб підвестися, владно натягнути штани й буркнути: «Якось іншим разом».
Похитуючись у казковій ейфорії, рушила крізь тишу й глибоку ніч.
Коли я добрела до Будиночка, їх уже там не було. З жахом, якого, сподіваюся, вам ніколи не доводилось переживати, я, на межі інфаркту, кроками, що запліталися, абияк добулася до маякового дворика.
Батько з сестрою стояли перед нашим парадним, досить п’яні, щоб великодушно пробачити мені, але потім, після чергового бурхливого прощання з Мироською, що ледь трималася на ногах, я почула рвучке, гаряче: «Зізнайся, мерзотнице, з ким була?».
Tag Zweiundzwanzig
(день двадцять другий)
Я прокинулася з жорстокою і огидною раною на спині. Знаєте, як визначити аматорок сексу на природі? У ванній цілий ранок тішила себе дуже сумнівними надіями на приховування слідів бурхливого вечора, однак, по детальнішому розгляді свого начебто розпореного хребта дійшла висновку, що будь-які спроби виявляться малоефективними і єдиною радою залишається така собі легка амнезія: