— Його там немає, правда?
Я похитала головою.
— Отже, твій план спрацював. Ґідеон колись таки стане вправним лікарем, — сказала Леслі.
— Я сподіваюся, ти не ридатимеш через цього плюгавого сноба? — Ксемеріус перекинувся у мене над головою. — Завдяки тобі він отримав довге, повноцінне життя, за яке, без сумніву, зведе з глузду купу народу.
— Ага, знаю, — мовила я і шморгнула.
Леслі простягнула мені носовичок. Потім вона побачила Рафаеля і помахала йому.
— До того ж у тебе є я. На решту твого вічного життя, — Ксемеріус зачепив мене вологим поцілунком. — Я набагато крутіший. І небезпечніший. І корисніший. І я буду з тобою, навіть коли твій безсмертний друг років за двісті-триста почне смалити халявки до іншої. Я — найбільш відданий, красивий і розумний супутник, якого тільки можна побажати.
— Так, я знаю, — сказала я знову, спостерігаючи, як Рафаель і Леслі вітають одне одного — трьома обов’язковими поцілунками в щоку, які Рафаель видавав за типово французькі. Їм постійно вдавалося стукатися головами.
Ксемеріус нахабно посміхнувся.
— Та якщо ти почуваєшся самотньо, то, може, купиш кота?
— Пізніше, — зауважила я. — Коли я житиму вже не вдома і якщо ти добре пово… — я затнулась.
Просто переді мною, зі стіни класної кімнати місіс Каунтер оприявнилася темна постать. Над пошарпаною оксамитовою накидкою витягувалася худа шия, а згори на мене дивилися чорні, сповнені ненависті очі графа ді Мадрон, відомого під іменем Дарта Вейдера.
Він миттю сипонув лайками.
— Нарешті я знайшов тебе, демоне з сапфіровими очима! Невтомно снував я зі століття в століття, шукаючи тебе і таких, як ти, бо присягнувся, що знищу вас, а Мадрони ніколи не ламають присягу.
— Це твій друг? — запитав шокований Ксемеріус.
— А-а-агр-р-р! — гаркнув привид, вихопив з-за пояса меч і, гойдаючись у повітрі, кинувся на мене. — Твоя кров напоїть землю, демоне! Мечі Священного Флорентійського Альянсу прошиють тебе…
Він розмахнувся, щоб завдати удару, який відтяв би мені руку, якби це не був примарний меч. Але я все одно здригнулася.
— Гей-гей, друзяко, не гарячкуй, — кинув Ксемеріус і приземлився просто біля моїх ніг. — Бачу, ти погано уявляєш собі демонів. Це — людина, хай навіть дуже своєрідна, і твій дурнуватий примарний меч не може їй нічого заподіяти. Якщо хочеш убивати демонів, можеш спершу спробувати щастя зі мною.
Дарт Вейдер зніяковів, але одразу заговорив рішучим басом:
— Я ніколи не відступлю від сатанинського створіння, поки не виконаю своєї місії. Я прокляну кожен її подих.
Я зітхнула. Який жах! Решту життя бачити, як Дарт Вейдер огинається біля мене і плете якусь кровожерну маячню. Я провалю іспити, бо він безупинно сопітиме мені на вухо, він зіпсує мій випускний вечір, і моє весілля, і… здається, Ксемеріус подумав про те саме. Щиро і віддано він глянув на мене знизу вгору.
— Слухай, а можна я його з’їм?
Я посміхнулася йому.
— Ти так щиро про це просиш, що я не можу тобі відмовити!
Витяг із лондонського видання
«Lady Danburys Journal»
24 квітня і 785 року Лорд і леді Пімплботтом у ці вихідні оголосили про заручини свого старшого сина Джеймса Пімплботтома з міс Амелією, молодшою дочкою віконта Маунтбеттона. Утім, це не є новиною, бо вже кілька місяців спостерігається романтичний зв'язок між ними, а за чутками, нещодавно на балу родини Кларідж (як повідомлялося) їх бачили в саду: вони прогулювалися, тримаючись за руки. Джеймс Пімплботтом вирізняється не тільки приємною зовнішністю і бездоганними манерами, з-поміж, на жаль, досить мізерної кількості заможних джентльменів у віці женихів, — він ще й вправний вершник і фехтувальник. А його наречена заслуговує найвищої оцінки за вишуканий смак в одязі та похвальну схильність до доброчинності.
Весілля пара святкуватиме в липні у маєтку Пімплботтомів.
ЕПІЛОГ
14 січня 1919 року
— Дуже красиво, моя люба. Ці витончені відтінки на вигляд елегантні й водночас затишні. Добре було б замовити штори в Італії, еге ж?
Леді Тілні походжала вітальнею, оглядаю
чи все. Вона підійшла до широкого каміна й оглянула світлини, розставлені на ньому в срібних рамках. Люсі потайки побоювалася, що леді Тілні проведе зараз пальцем по камінній полиці й дорікне їй, що треба бути суворішою до покоївки. Мабуть, вона має слушність.