— Це омана слуху чи містер Вітмен справді порадив запастися снодійним? — перепитала я Леслі. — Ну, після того, як сказав, буцімто в мене жахливий вигляд.
— Так, він тільки таке й може! — пирхнула Леслі. — Удень тобі треба виконувати все, що скажуть Вартові, а вночі — спати як убитій, щоб у голову, бува, не потрапили дурні думки. Але нас не обведеш круг пальця. — Вона жваво відкинула пасмо волосся з обличчя. — Ми їм покажемо, що вони тебе ой як недооцінюють.
— Але ж… — протягнула я, проте у погляді Леслі читалася похмура рішучість.
— Розробимо Грандіозний План на першій перерві у дівчачому туалеті…
— Слухаю! — відгукнулася я.
До речі, містер Вітмен помилився — вигляд у мене був аж ніяк не втомлений (на перервах я раз у раз перевіряла це, заглядаючи в люстро в дівчачому туалеті). Дивно, але почувалася я геть інакше. Після наших нічних пошуків скарбу я швиденько заснула без жодної жахливої думки. Мені навіть наснилося щось хороше, бо кілька чарівних митей між спанням і пробудженням я відчувала, що впевнена в собі і сповнена надій. Та щойно я розплющила очі, як сумні спогади про вчорашнє наринули на мене ще дужче, а першою думкою було: Ґідеон тільки прикидався.
Одначе дещиця мого попереднього радісного настрою не полишала мене цілий день. А може, річ у тому, що я врешті поспала кілька годин? Чи збагнула уві сні, що в наші часи сухоти лікують? Чи мої слізні залози просто висохли?
— Чи можливе таке, що Ґідеон справді хотів будь-що закохати мене в себе, а потім — мимоволі — і сам закохався? — обережно запитала я Леслі після уроків, коли ми складали свої манатки. Цілий ранок я і словом про це не прохопилася, щоб ясно мислити і скласти наш Грандіозний План. Але зараз мене розривало від бажання вибалакатись.
— Так, — кивнула Леслі, на хвильку замислившись.
— Правда? — ошелешено перепитала я.
— Може, він саме це хотів сказати тобі вчора. Ми завжди хвилюємось, коли у кіно перед хепі-ендом виникають серйозні непорозуміння — як так, рано глядачеві розпружуватись! Та ось у реалі їх цілком можна усунути, лише відверто поговоривши.
— Точно! У кіно на цьому місці ти репетуєш в екран: «То скажи йому про це просто, корова ти дуркувата!»
Леслі кивнула.
— Але в кіно заважає якась перешкода. Чи то собака пошкодив телефонний дріт, чи то підступна завида приховала від героя записку, чи то мати божиться, ніби він переїхав до Каліфорнії… Ти ж мене розумієш! — Вона простягнула гребінець, пильно дивлячись на мене. — Знаєш, що більше я це обмірковую, то дужче мені здається, що він таки всмалився в тебе.
У моїх очах забриніли сльози полегшення.
— Утім, хоч який він не є свинтус, але… але, певно, я могла б йому пробачити.
— Певно, що так, — весело підморгнула Леслі, — я тут прихопила водостійку туш і блиск для губ — візьмеш?
Вони точно не зашкодять.
Клас ми залишили останніми. Я почувалася на сьомому небі, і Леслі просто змушена була вгамувати мене стусаном у бік.
— Не те щоб я охолоджувала твій ентузіазм, але цілком можливо, що ми прорахувалися. Бо передивилися романтичних фільмів.
— Та знаю, знаю, — мовила я. — О, а ось і Джеймс.
Я обернулася. Майже всі учні вже попрямували до виходу, тому мало кого цікавило, що я розмовляю з порожньою нішею.
— Привіт, Джеймсе!
— І я вас вітаю, міс Ґвендолін, — на ньому, як завжди, були квітчастий сурдут, прикорочені штанці з манжетами та кремові панчохи. Взутий він був у парчеві туфлі зі срібними пряжками, а шийну хустку пов’язав так елегантно і вигадливо, що аж не вірилося, ніби він зробив це власноруч. Але найхимерніше виглядали його кучерява перука, шар пудри на обличчі й наліпки, які він з якогось дива називав «мушками». Без цього маскараду та в сучасному ганчір’ї Джеймс мав би доволі нічогенький вигляд.
— Де тебе носило сьогодні цілий день, Джеймсе? Ми ж домовлялися зустрітися на другій перерві! Ти що, забув?
Джеймс похитав головою.
— Ненавиджу лихоманку! Цей сон мені геть не до душі. Тут усе таке… огидне\ — Він важко зітхнув і підвів очі на стелю. — Я вкотре запитую себе: які невігласи замалювали такі мистецькі фрески? Та батькові вони коштували цілих статків. Найбільше мені до вподоби пастушка в центрі, вона зображена так майстерно, хоча моя матінка раз у раз говорить, що одягнена вона занадто нескромно.
Сумний погляд Джеймса перескочив з мене на Леслі, затримавшись на плісованих шкільних спідницях вище колін, а потім і на самих наших колінах.