— Краще й бути не може.
Я зазирнула у дверний отвір, але, як не дивно, не помітила ні Джордано, ні Шарлотти. Напевно, я надто спізнилась і урок скасували.
— Мені просто потрібно було… гм… припудрити щоки.
Містер Джордж посміхнувся. Окрім хіба що зморщок у кутиках губ і навколо очей, ніщо в його зовнішності не видавало його віку, хоча йому, до речі, давно перейшло за сімдесят. Полиски світла танцювали на його лисині, а все тіло нагадувало якусь виполіровану кулю для боулінгу.
Я мимовіль посміхнулася йому у відповідь. Погляд містера Джорджа завжди впливав на мене заспокійливо.
— Справді, так тепер носять, — показав він на червоні плями і подав мені руку. — Ходімо, моя хоробра дівчинко. Я вже доповів, що ми спускаємося для елапсування.
Я вирячилася на нього як теля на нові ворота:
— А як же Джордано і колоніальна політика вісімнадцятого століття?
Містер Джордж ледь помітно посміхнувся.
— Скажімо так, поки ти була у ванній, я пояснив Джордано, що в тебе сьогодні, на жаль, не буде часу на заняття.
Вірний, добрий містер Джордж! Єдиний Вартовий, який, здавалося, переймався моєю долею. Хоча, напевно, якби я трохи потанцювала менует, мене б дещо попустило. Он деякі люди зганяють погані емоції, молотячи боксерську грушу. Або займаючись фітнесом. Чим я гірша? З іншого боку, зневажлива Шарлоттина посмішка була мені сьогодні ні до чого.
Містер Джордж подав мені руку.
— Хронограф чекає.
Цілком готова, я схопилася за його лікоть.
Моя сьогоднішня елапсація, контрольований стрибок у часі, який я робила щодня, єдина радувала мене, і не тільки тому, що дозволяла уникнути присутності чудовиська на ймення Ґідеон. Цей стрибок мав стати кульмінацією і завершенням нашого з Леслі Грандіозного Плану, який ми так натхненно розробляли. Хоч би все у нас вийшло, як ми задумали!
Ми з містером Джорджем спускалися дедалі глибше склепінними коридорами, перетинаючи вздовж усю штаб-квартиру Вартових. Прихована від сторонніх очей внутрішня частина приміщення охоплювала кілька сусідніх будівель. У кожному з бічних проходів крилося стільки всього цікавого, що часом здавалося, ніби це якийсь музей.
Стіни прикрашали численні картини в старовинних рамах, стародавні мапи, килими ручної роботи і колекції шпаг. У вітринах стояла коштовна на вигляд порцеляна, книги в шкіряних палітурках і старовинні музичні інструменти. По кутках було розставлено безліч скринь і різьбярських скриньок. За інших обставин я б неодмінно зазирнула в кожну з них.
— У косметиці я ні бум-бум, але якщо тобі захочеться виговоритися, побалакати з ким-небудь про Ґідеона, я можу бути хорошим слухачем, — запропонував містер Джордж.
— Про Ґідеона?.. — розтягуючи слова, повторила я, немов згадуючи, хто це. — 3 Ґідеоном та зі мною все гаразд, це ж треба! Голки не підточиш. — Я мимохідь затопила по стіні кулаком. — Ми з ним друзі. Друзі та й годі, — на жаль, слово «друзі» ніяк не хотіло вимовлятись, я процідила його крізь зуби.
— Мені теж колись було шістнадцять, Ґвендолін, — маленькі очі містера Джорджа довірливо зблиснули. — і я тобі обіцяю не згадувати про те, про що не раз попереджав тебе. Хоча я справді попереджав…
— Я впевнена, у свої шістнадцять ви були хлопцем хоч куди.
Я, власне, не уявляла, як містер Джордж підбиває клинці до якоїсь дівчини: поцілунками і солодкими словами зачаровує свою жертву.
«…Тобі досить просто бути в тій же кімнаті, і мені вже хочеться доторкнутися до тебе, поцілувати».
Я намагалася ступати рівно, карбувати кожен крок — може, це допоможе мені стерти з пам’яті полум’яний погляд Ґідеона. Від моїх кроків дзенькала порцеляна у вітринах.
Менше з тим. Кому потрібні нині менуети, щоб розпружитися? Досить так пройтися та й по всьому. Хоча для втіхи варто було б розгепати вщент парочку порцелянових тарілок або цих ваз, на вигляд безцінних.
Містер Джордж косував на мене, але врешті-решт змирився з моїм мовчанням, ще міцніше стиснув мою руку і зітхнув. Через кожні кілька метрів вздовж стін стояли лицарські обладунки: зауваживши їх, я почулася вельми незатишно, мені знову здалося, що за мною спостерігають.
— Чи там усередині хтось є? — прошепотіла я містерові Джорджу. — Бідолаха-новачок, якому за цілий день навіть у туалет вийти не дозволено, еге ж? Я просто відчуваю, як він на нас вирячився.
— Ні, — містер Джордж тихо засміявся. — Але в шолом вмонтовано камери спостереження. Тому тобі здалося, що за тобою стежать.