— Вельми хитрий.
— Та за годину повернуться леді Аріста й тітка Гленда і напевно накажуть містерові Бернарду відкласти усі роботи на завтра.
— Нам не можна гаяти часу, — я пригорнула брата до себе й цьомкнула в скуйовджену руду маківку.
Якщо не зволікати, ми можемо встигнути.
— Ти ж нікому не розбовкав?
Нік підняв на мене очі, в яких читалася провина.
— Лише Кароліні. Вона має шосте чуття, коли щось затівається без неї, і чіпляється, як реп’ях. Але вона мовчатиме як риба, ще й відволікатиме маму, тітку Гленду й Шарлотту.
— Шарлотту передусім, — сказала я радше собі, ніж Ніку.
— Усі нагорі в їдальні, мама запросила Леслі приєднатися до вечері.
Вечеря вже, власне, закінчувалася. Тітка Медді умостилася у фотелі біля каміна, підібгавши під себе ноги, а містер Бернард і мама прибирали зі столу. Всі нам дуже зраділи. Себто всі, крім Шарлотти. Або вона вміло маскувала свою радість.
Ксемеріус звісився з люстри і зарепетував як на пожежу:
— Нарешті з’явилася! Я мало не здох від нудьги.
їжа ширила такі смачні пахощі, а мама так умовляла мене попоїсти, що ще мить — і я б здалася. Мама відклала для мене теплої печені, проте я, зібравшись на силі, героїчно відмовилася, збрехавши, що вже поїла в Темплі. Така нахабна брехня змусила мій шлунок стиснутися від обурення. На жаль, зараз я аж ніяк не могла дозволити собі подібну розкіш — марнувати час, щоб набити шлунок.
Леслі посміхнулася мені.
— Печеня була — аж губи злипаються. Було так смачно, що я мало язика не проковтнула. Тим паче, що моя мама влаштовує нині нові експерименти з їжею: якась суперкорисна хряцалка, від якої і наш пес верне носа.
— Дивно, на вигляд ти цілком… гм… вгодована, — пустила шпильку Шарлотта. З її охайної зачіски вибилися кілька кучериків і чарівно облямували її обличчя, надавши їй просто фантастичного вигляду. Незбагненно, як може поєднуватися така врода і підступність.
— Пощастило ж тобі. Я теж хочу собаку, — сказала Кароліна Леслі. — Або якесь інше звірятко.
— У нас же є Нік, — підкусила Шарлотта. — Це так, наче тримати вдома мавпочку.
— А ще в нас є справжній отруйний павучок у твоїй особі, — докинув Нік.
— Респект, малий! — озвався з люстри Ксемеріус і поплескав крилами. — Круто відшив!
Мама допомагала містерові Бернарду складати посуд.
— Кароліно, ти чудово знаєш, що ми не можемо мати хатнього улюбленця, бо в тітки Ґленди алергія на тварин.
— Я згодна і на лисого гризуна, взагалі безшерстого, — зауважила Кароліна. — Краще вже таке, ніж нічого.
Шарлотта було розтулила рота, але змовчала, бо мало що тямила в лисих домашніх гризунах.
Бабуся Медді (чи то тітка, як ми її частіше називали) поворушилась у своєму затишному фотелі й сонно тицьнула пальцем собі в круглу рожеву щоку.
— Ґвендолін! Іди поцілуй бабуню! Шкода, що ми так рідко бачимося. Після обіду ти мені знову наснилася, і, правду кажучи, не дуже добре…
— Розкажеш мені свій сон пізніше? — Цілуючи її в щоку, я потай прошепотіла: — І, будь ласка, займи чимось Шарлотту, щоб вона, не дай Боже, не пішла у блакитну ванну.
Тітка Медді заусміхалась, показавши ямочки на щоках, і змовницьки мені підморгнула. Дрімоту наче вітер розвіяв.
Мама призначила сьогодні зустріч з якоюсь приятелькою, тому нарешті мала піднесений настрій. Більше ніяких зітхань і занепокоєних поглядів у мій бік. А до всього ще й дозволила Леслі затриматись у нас та жодного разу не згадала про те, як небезпечно їздити ночами в автобусах. Доля нам посміхалася: Ніку дозволили допомагати містерові Бернарду ремонтувати змивний бачок до переможного кінця. Тільки Кароліні не пощастило — її відправили спати.
— Але я теж хочу подивитися, як вони дістануть скр… зливну систему, — рюмсала вона, вичавлюючи з себе сльози, але мама була невблаганною.
— Я теж збираюся на боковеньку, — сказала Кароліні Шарлотта. — Почитаю хорошу книгу — і ляжу.
— Ага, «У тіні вампірського пагорба» Брема Стокера, — зубоскалив Ксемеріус, — вона вже дісталася сторінки 413, на якій ще не вбитий Крістофер Сент-Ів звабив гарненьку Мері Лу.
Я кинула грайливий погляд на горгулью, та він, на мій подив, трохи засоромився.
— Чесне слово, я тільки застромив туди носа, — виправдовуючись, мовив він і спурхнув з люстри на підвіконня.
Тітка Медді скористалася словами Шарлотти:
— Люба моя! А я гадала, що ми посидимо в музичній кімнаті, — сказала вона. — Пограємо в скрабл абощо.