— Наскільки я пригадую, нас поки що не познайомили, — гордо піднісши голову, сказав Джеймс. А я при цьому витончено переступила з однієї ноги на іншу.
— Я Пенелопа Ґрей із… із села. Хоча це пусте. У мене є дуже цінна для вас звістка, тому ви маєте терміново зі мною зустрітися. Якщо вам дороге ваше життя, — докинула я задля вагомості.
— Що ви собі дозволяєте? — ошелешено дивився на мене Джеймс. — Мені байдуже, з міста ви чи з села, але ваша поведінка ні до ладу ні до прикладу.
— Так, — краєм ока я вловила у танку нову метушню. Цього разу в ряду кавалерів. Щось кольору морської хвилі наближалося до мене танцювальними кроками. — Послухайте мене, це дуже важливо. Ідеться про жит… про… про вашого коня, про Гектора, теє… сірого. Ви обов’язково маєте зі мною зустрітися завтра об одинадцятій у Гайд-парку. Біля мосту через озеро.
Я тільки сподівалася, що й озеро, і міст вже існували у вісімнадцятому столітті.
— Я маю зустрітися з вами? У Гайд-парку? І це через Гектора? — брови Джеймса здивовано підстрибнули аж до маківки.
Я кивнула.
— Щиро перепрошую, — Ґідеон легенько вклонився і ніжно відсунув Джеймса вбік. — Тут закралася якась помилка.
— Мабуть, так і є! — похитавши головою, Джеймс знову повернувся до своєї сливової панночки.
Ґідеон тим часом схопив мене за руку, доволі грубувато перемістивши в наступне танцювальне коло.
— Ти з дуба впала, чи що? Що це ти встругнула?
— Зустріла старого друга.
Я обернулася до Джеймса. Цікаво, чи сприйняв він серйозно мої слова? Напевне, ні, бо Джеймс і далі хитав головою.
— Так і скажи, що хочеш будь-що виділитися! — процідив Ґідеон. — Чому якісь нещасні три години ти не можеш просто робити те, що тобі кажуть?
— Що за дурне питання? Звичайно ж, тому що я жінка, і розум — не моя сильна риса. Крім того, ти перший збив увесь ряд, аби потанцювати з Леді-Вим’я-Майже-Назовні.
— Але ж це тільки тому, що вона проси… Ой, та припини вже.
— Сам припини!
Ми метали очима блискавки одне в одного, аж тут забринів останній акорд скрипки. Нарешті! Це був чи не найдовший менует у світі! Я полегшено присіла в реверансі й обернулася, щоб піти, перш ніж Ґідеон устиг би подати мені руку (загарбати мою, якщо говорити точно). Я сердилася на себе, що розмова із Джеймсом вийшла такою недолугою, навряд чи він захоче прийти на призначену зустріч. Треба побалакати з ним ще раз і таки розповісти всю правду.
Тільки де його тепер знайдеш? Ці дурнуваті білі чоловічі перуки однаковісінькі на вигляд. Ряди дам і кавалерів зміїлися по всій залі, і ми опинилися в іншому кінці приміщення. Витягнувши шию, я спробувала відшукати в натовпі бодай якісь орієнтири. Щойно мені здалося, що переді мною замаячив червоний оксамитовий сурдут Джеймса, як Ґідеон міцно схопив мене за лікоть.
— Ану, припини! — коротко звелів він.
Цей наказовий тон уже дістав мені до печінки! Але вигадувати, як би спекатися Ґідеона, мені не довелося — цим зайнялася леді Лавінія, що прошелестіла між нами, немов букет весняних конвалій.
— Ви обіцяли мені ще один танок, — вередливо заявила вона і посміхнулась, показавши на щоках гарненькі ямочки.
Важко сопучи, за нею крізь натовп продерся до нас лорд Бромптон.
— Ну годі вже з мене танців у цьому сезоні, — сказав він. — Мабуть, я вже затовстий, тобто, я хотів сказати, застарий для розваг такого штабу. До речі, про розваги. Хтось, крім мене, помітив мою найдорожчу дружину і цього жвавого контр-адмірала, котрий, як я чув, недавно втратив руку у бою? То що я вам скажу? Чутки не підтвердились! Я навіч бачив, як він тягнувся до неї обома клішнями! — Він засміявся, і його численні підборіддя ритмічно затрусилися.
Ударив оркестр, і гості знову почали шикуватися в ряди.
— Ах, будьте ласкаві! Ви ж не відмовите дамі, — проспівала леді Лавінія, вчепившись у край сурдута й улесливо заглядаючи в очі Ґідеонові. — Лише один танок.
— Даруйте, але я щойно пообіцяв сестрі принести їй якогось напою, — сказав Ґідеон і похмуро глянув на мене. Ага, сердиться, що я завадила йому пофліртувати. — Та й крім того на нас чекає граф.
Тим часом граф уже пішов з балкона, але не для того, щоб розгледітися й перепочити. Наразі він прикипів до нас своїм пильним оком і, либонь, прислухався до кожного нашого слова.
— Я мав би за честь принести вашій любій сестрі якогось напою, — втрутився лорд Бромптон і підморгнув мені. — Я ж бо ще той залицяльник!
— От і добре! — леді Лавінія засміялась і потягла за собою Ґідеона до пар, які вже кружляли.