Але глибоко всередині я одразу збагнула, що Ґідеон має рацію: шпага лорда Аластера мене вбила. Я відчувала біль і бачила, як по краплині спливає моє життя. Я зробила свій останній подих. А проте була жива…
Цілий вечір усі розмови крутилися навколо мого безсмертя. Особливо розпатякалися Леслі та Ксемеріус, оговтавшись від першого шоку.
— Цікаво, невже в неї ніколи не буде зморщок?
— А ось припустімо, що на тебе впаде бетонний блок вагою вісім тонн? Отож тобі доведеться далі жити плескатою монеткою?
— Може, ти не те щоб безсмертна, а просто маєш сім життів, як у кішки?
— Цікаво, якщо їй видряпати око, чи воно виросте знову і на тому ж місці?
Те, що Ґідеон не відповідав на жодне з цих питань, не надто заважало Леслі. Певно, вони тягли б у свою дудку до самого ранку, але до нас зайшла мама і відправила Ґідеона та Леслі по домівках. На жаль, вона була невблаганна.
— Ґвендолін, пам’ятай про те, що ще вчора ти була хвора, — нагадала вона. — Я лише хочу, аби ти як слід виспалася.
Як слід виспалась! Наче після такого дня можна взагалі заснути! Нам ще купу всього треба обговорити!
Я спустилася разом з Леслі та Ґідеоном і попрощалася з ними біля дверей. При цьому Леслі як найкраща подруга одразу все втямила і вистрибом помчала до автобусної зупинки, пославшись на терміновий дзвінок (я чула, як вона кричить у слухавку: «Берті, привіт! Скоро буду вдома»). На жаль, Ксемеріус не був таким увічливим. Він завис сторчма над ґанком й гучно заспівав:
— Ґвендолін і Ґідеон обіймались під вікном, з вікна витріщились очі — і Ксемеріус регоче.
Отож я неохоче попрощалася з Ґідеоном і піднялася назад у кімнату, поставивши собі за ніч усе добряче обміркувати і, якщо треба, зробити кілька дзвінків та скласти нарешті план. Але варто було мені лише на хвильку прилягти й розтягнутися на ліжку, і я заснула мов убита. І решта, певно, вчинила так само: на дисплеї свого телефону я не побачила жодного пропущеного дзвінка.
Я з докором глянула на Ксемеріуса, який спав, згорнувшись калачиком біля моїх ніг, а тепер потягнувся й глибоко позіхнув, і напустилась на нього:
— Ти мусив мене розбудити!
— Я тобі що, будильник, о безсмертна пані?
— Я гадала, що привидам сон потрібен як зайцеві бубон.
— Може, й не потрібен, — мовив Ксемеріус, — але після розкішної вечері трошки задати хропака вельми корисно. — Він скривився. — А декому корисно буде нарешті помитися.
Тут уже він мав рацію. Поки вся сім я спала (сьогодні ж була субота), я окупувала ванну, перепробувавши мільйон шампунів, гелів для душу, лосьйонів для тіла і навіть намазюкавшись кремом проти зморщок, який належав моїй мамі.
— Дай-но вгадаю: життя прекрасне, і ти почуваєшся — ха- ха! — наче вдруге на світ народилася, — зауважив Ксемеріус, поки я крутилася перед дзеркалом, вибираючи, що б його вдягнути.
— Точно! Знаєш, я ніби дивлюся на життя зовсім іншими очима…
Ксемеріус пирхнув.
— Ти, певно, гадаєш, що геть усе зрозуміла, а насправді це всього лише гормони. Сьогодні ти на сьомому небі від щастя, а завтра будеш рюмсати, — під’юджував він. — Дівчата, що й казати! Наступні двадцять, а то й тридцять років так буде без кінця-краю. Ну а потім клімакс. Хоча в тебе, можливо, й ні. Хіба буває у безсмертних панянок криза середнього віку?
Я обдарувала його стриманою посмішкою.
— Знаєш що, маленький буркотуне, ти…
Мою лекцію урвав телефонний дзвінок. Леслі цікавилася, о котрій ми побачимося, щоб робити костюми марсіан для вечірки в Синтії.
Вечірка! У мене просто в голові не вкладалося, як вона могла думати зараз про такі речі.
— Знаєш, Леє, я не впевнена, чи взагалі туди піду. Стільки всього сталось і…
— Ти мусиш піти! І ти підеш, — тон Леслі не терпів жодних заперечень. — Бо вчора ввечері я домовилася про компанію. Якщо все зірветься, мені буде страх як незручно.
Я застогнала.
— Сподіваюся, цього разу ти не заангажувала свого жахливого кузена і його друга-пердуна? — Подумки я знову побачила нас у дурнуватих мішках для сміття. — Минулого разу ти пообіцяла мені, що це більше ніколи не повториться. Тобі ж не потрібно нагадувати той випадок із шоколадом…
— За кого ти мене маєш? Я ніколи не повторюю своїх помилок, ти ж знаєш! — Леслі замовкла, а потім байдужим тоном правила далі: — Учора дорогою до автобусної зупинки я розповіла про вечірку Ґідеону. І він люб’язно зголосився нас супроводжувати. — Тут запала невелика пауза. — Він і його молодший брат. Тому ти не можеш просто так відступити.