— Арсею, у мене просто немає слів! — описав свої почуття Лукар, захоплено дивлячись на тернійця. — Ти просто автомобільний бог! А, я, уяви собі, вже кілька днів шукаю такого водія! Все, вирішено, я беру тебе!
Арсей здивовано повернув голову до паліденця і зміряв його недовірливим поглядом.
— А хто ж тоді ти, вибач за цікавість? — запитав він.
— Якщо тебе цікавить моє звання, — нарешті промовив Лукар, відвеселившись, — то я підполковник планетарної безпеки, я якщо посада, то ти маєш справу з начальником відділу по боротьбі з тернофільством регіонального управління.
Арсей голосно набрав повні груди повітря і повільно видихнув його.
Підполковник говорив про призначення Арсея особистим водієм як про вирішену справу, а сам щасливець напружено міркував над тим, як уникнути пастки, до якої він мчав на розкішному чорному лімузині. А, може, це єдиний шанс?
— Так куди нам, брате підполковнику? — запитав він, відчувши у животі неприємний холодок.
— Я ж тобі сказав, в управління планетарної безпеки, — не вдоволено пробурчав Лукар. — До речі, можеш звертатись до мене просто «шеф».
— Мушу признатися, що я дуже погано знаю Ольдегор, — надав голосу винуватого тону Арсей.
— Ти що, серйозно не знаєш, де наше управління? — протягнув підполковник, недовірливо дивлячись на тернійця. — Бульвар Чесності 2, — і, помітивши кислу міну на обличчі свого водія, неохоче додав: — Повертай праворуч.
Хвилин через десять вони зупинились біля масивної п’ятиповерхової споруди, від якої віяло чимось моторошним. Лукар виліз з автомобіля і махнув рукою до Арсея:
— Ходімо зі мною!
В густіючих сутінках навколо управління раптом спалахнули десятки ліхтарів, і Арсей враз відчув себе голим та беззахисним. Проминувши пост із двох лейтенантів, котрі хвацько козирнули підполковнику, на що той лише мляво махнув рукою, вони піднялися на другий поверх і рушили по довжелезному коридору. Дійшовши до повороту, Лукар прочинив крайні двері і жестом наказав Арсею ввійти до кімнати. Це була, очевидно, приймальна, оскільки в ній стояв стандартний бюрократичний набір меблів, а біля вікна виднілися ще одні двері, з-за яких долинали веселі збуджені голоси.
— Давай сюди свого паспорта і чекай мене тут, — наказав Лукар і вимогливо простягнув руку. Від такої несподіванки Арсей на якусь мить заціпенів, потім зобразив на обличчі розкаяння і пробурмотів:
— Ви знаєте, шеф, я забув його вдома.
Лукар аж розкрив рота від здивування, потім повільно похитав головою і сказав;
— Ну, чоловіче, від тебе не знаєш, чого чекати. Ніяк не вирішу, чи захоплюватись твоєю сміливістю, чи посадити в підвал за неповагу до законів. Ну гаразд, якщо вже так, то я просто зроблю запит в Апаліни. Ти хоч адресу свою пам’ятаєш?
— Аякже, можете записати, — повільний вдих, щоб хоч трохи подумати, — вулиця Слави, чотирнадцять, квартира вісім.
— Таких речей я ніколи не записую, затям собі, — усміхнувся Лукар і швидко вийшов за двері.
«Це кінець!», — похолодило всередині. Ноги наче прикипіли до підлоги, а руки намертво вчепились у спинку крісла. Ситуація склалась цілковито безвихідна: без документів чи супроводу його звідси не випустять, вікно виходить у внутрішній дворик, шансів утекти — жодних. Залишалося тільки чекати.
А за стіною веселощі були в самому розпалі. Невеликий чоловічий хор затягнув у десяток голосів жалісливу пісню про нещасливе офіцерське кохання. Чийсь голос загорлав: «Увага, увага! Давайте кинемо жереб, хто сьогодні питиме подвійну порцію за здоров’я нашого дорогого полковника…», і тут зовнішні двері відчинилися, впускаючи до кімнати Лукара.
— Ось що, Арсею, — почав він звичайним голосом, — відповідь з Апалін прийде завтра, а ти поки що поїдеш ночувати до нашого готелю.
— Але я маю тут родичів, — спробував заперечити Арсей, проте Лукар лише відмахнувся і попрямував до внутрішньої кімнати. Компанія вибухнула привітальним ревом, потім почулося розчароване гудіння, і назад підполковник вийшов у супроводі здорованя з простим круглим обличчям.
— Куди його, в одиночку? — допитувався той, оглядаючи тернійця.
— Скажеш, щоб помістили в «люкс».
— Так ви що мене, в тюрму? — вразився Арсей.
Лукар зареготав.
— Заспокойся, хлопче! Нам би кожному жити в таких умовах, як там! Ну бувай, завтра продовжимо розмову.
Він красномовно махнув рукою, і Арсею залишилось лише покірно поплентатись за своїм проводирем.