— І чого ти від неї доб’єшся? — гірко усміхнувся Арсей. — Дипломатичної ноти з виразом рішучого протесту? Та вона навіть цього не зробить, оскільки не матиме жодного переконливого доказу. Зрозумій, ми з тобою стали володарями справді жахливої інформації, але найстрашніше полягає в тому, що ніхто, крім нас, не зможе нею правильно скористатись. Без перебільшень, у наших руках — доля всіх цивілізацій Системи.
Вони знову замовкли, намагаючись усвідомити ту неймовірну відповідальність, що лягала на їхні плечі, однак це було вже вище людських сил.
— Слухай, Арсею, — знову заговорив Орес, — а може, ми просто драматизуємо ситуацію? Чому ти так упевнений, що паліденське керівництво обов’язково скористається Кларетовою установкою як зброєю?
— Я провів на Палідені більше місяця і не маю ні найменших сумнівів у цьому, — відповів Арсей тоном, що свідчив про його глибоку переконаність у своїй правоті.
— Відсутність сумнівів — ще не доказ, — вперся Орес, — а ми збираємось позбавити життя тисячі ні в чому невинних людей.
Арсей змінився на обличчі, заскреготів зубами і стиснув кулаки так, що вони аж побіліли.
— Вірно, тисячі, — процідив він, ледве стримуючись, щоб не зірватись на крик, — але на другій шальці терезів мільярди, ти розумієш, мільярди! Мені теж не хочеться помирати, я люблю життя не менше за тебе, але… не можна, не можна інакше!
— Даремно ти так, Арсею, — докірливо промовив Орес, — не треба звинувачувати мене у малодушності. Просто… Коли я згадую останню Всепаліденську війну, то цілком розумію стан наших предків, які спрямовували свої ракетоплани на скупчення ворожої техніки: перед ними були вороги, котрих вони люто ненавиділи. А зараз під нами-всього лише мирні наукові містечка, де поряд із творцями установки мешкають зовсім непричетні до неї чоловіки, жінки і навіть діти…
Арсей закрив обличчя долонями і тихо застогнав, а Орес відвернувся і втупився поглядом у боковий ілюмінатор. Так пройшло кілька довгих хвилин. Нарешті Арсей опустив руки і безбарвним голосом проказав:
— Я відшукав один варіант, котрий розв’яже усі проблеми. Ми злітаємо до Спостережного Кільця, і ти залишишся на якій-небудь станції для зв’язку з Терною, а я повернусь назад. Дійсно, навіщо ж гинути обом, коли із завданням успішно справиться й один. Сподіваюсь, що за день вони ніяк не встигнуть евакуювати установку, навіть якщо це відразу спаде їм на думку.
Обличчя Ореса враз налилось кров’ю, він рвучко зірвався на ноги і схилився до Арсея, готовий вибухнути образою, обуренням та люттю, але раптово охолов і повернувся назад у запасне крісло.
— Арсею, Арсею, — тихо промовив він, — хіба ж ми перший рік літаємо разом? Може, я й справді наплів тут… зайвого, але чи ж заслужив на таке?..
Арсей схопив Ореса за плечі.
— Пробач мені, друже, пробач, — заговорив він так, неначе хто тримав його рукою за горло, — клянусь, це остання незаслужена образа, котру я тобі завдаю.
Несподівано на центральному ілюмінаторі спалахнуло щось надзвичайно яскраве і на кілька секунд засліпило тернійців, хоча вони навіть не дивилися в той бік.
— Що це таке? — вражено прошепотів Орес.
Разом вони припали до ілюмінатора. Просто перед ними, на тому місці, де ще хвилину тому стояли корпуси Фізичного сектора наукової бази Теркос, повільно розпливалась невеличка руда пляма.
— Що це? — повторив Орес, невідомо кому адресуючи своє запитання.
Арсей раптом усе зрозумів і коротко пояснив товаришу:
— Анігіляція.
Орес кивнув головою, і вони обидва, відчувши, як раптово страшний тягар звалився з їхніх плечей, прикипіли поглядами до плями, що поволі змінювала свою форму та забарвлення.
— Хтось із них виявився справжнім тернійцем, — через хвилю озвався Орес, відкидаючись на спинку крісла та заплющуючи очі.
— Мабуть обидва, — додав Арсей, також відчувши раптову слабкість. — Але чому ж саме тернійцями, просто справжніми людьми…
— Ну що, тепер можна додому?
Арсей відповів:
— Тепер можна…
З цими словами він опустив руки на клавіатуру, і планета братерства, хитнувшись, попливла донизу і через хвилю зникла в ілюмінаторі, залишивши по собі тільки легке щемливе, але й радісне відчуття…
Олександр Левченко
ВІКНО
Фантастичне оповідання
Коротко прозумів попереджувальний сигнал, стулки дверей безшумно розійшлися і на обличчях дівчат-секретарок спалахнули посмішки. Їхня подруга, котра переповідала через канал голографічного зв’язку останні плітки, сплеснула в долоні: