— Горан!
Високий чоловік у темно-синьому комбінезоні з нашивками майора на плечах, ступивши до приймальні, привітався:
— Добрий день, дівчата! У мене таке враження, наче я потрапив в оранжерею орхідей…
Дівчата приязно розсміялися, переводячи погляди на симпатичного лейтенанта, який ступив до приймальні слідом за Гораном. Лейтенант так само чемно привітався, і по його очах було видно, що він сам не проти сказати комплімент, і лише присутність старшого товариша стримує його.
— Командор у себе, Світлано? — задля пристойності поцікавився Горан.
— Так, капітане, — відповіла одна із секретарок.
— Що ж, ходімо, Ліне.
Офіцери зникли за дверима кабінету начальника бази Космічного патруля, а наймолодша з дівчат здивовано запитала подруг:
— Чому ви величаєте Горана капітаном, адже він, здається, майор?
— Так усі його величають, — стенула тендітними плечима Світлана. — Правда, Каріно?
— Капітан — не звання, — авторитетно завважила Каріна. — Просто в Космічній поліції він був командиром оперативної групи кораблів. Зрозуміло, Астро?
— А-а… — непереконливо протягла власниця модного імені. — А хто цей юнак?
— Та ти й справді ще зелена, — поблажливо похитала світлою голівкою Каріна. — Та це ж Ліно Баруччі, син самого Джанкарло!
— Невже? — примружила очі Астра, ховаючи від подруг прикрий факт, що знамените ім’я їй ні про що не говорить.
— Саме так! — ефектно стишила голос знавець всіх таємниць бази. — Горан Деліч був найближчим другом інспектора Баруччі. Вже тримаючи на своїх руках помираючого Джанкарло, він поклявся…
Далі Каріна взялася з такою впевненістю переповідати клятву Горана й описувати подробиці трагічної сутички з терористами, немов сама була очевидицею подій кількарічної давності. Вихід з кабінету космольотчиків обірвав розповідь на кульмінаційній точці.
— Ну, що вирішило начальство? — першою запитала Світлана.
— Тринадцятий квадрат… — усміхнувся Горан.
— Боже! — йойкнула Каріна.
— Чому ж, — заперечив Ліно, — самісінький центр Вікна. Можливо, хоч там щось уполюємо…
Одна Астра нічого не висловила вголос, вона лише стиха зітхнула.
Офіцери після кількох люб’язностей рушили до виходу, а дівчат на якусь хвилю оповив несподіваний смуток.
— Що скажеш, Астро? — нарешті порушила мовчання Каріна. — Він симпатичний, чи не так?
— Горан? — вийшла із задуми новенька.
Старші подруги розсміялися, але веселості на їх обличчях не було.
— Дорогенька моя, — мовила Каріна якимсь незвичайним для себе голосом, — таке питання у нас не обговорюється.
— Невже ви мали знайомих на базі «Контакт»?!
Між патрульними катерами не було відеозв’язку, але Горан досить виразно уявляв обличчя Ліно.
— Чому ти дивуєшся? — відповів він. — Хто довго прослужив у Космічній поліції, той знається з такими, як сам, волоцюгами, котрим не сидиться на рідній планеті. Щоправда, відстані у нас дещо більші, зате людей менше. І людей незвичайних, хоча це не відразу впадає у вічі.
— Ще б пак! — зреагував Ліно. — Може, за ту секунду з лишком, упродовж яких двічі долав відстань між катерами… — Особливо на «Контакті». Хіба могла потрапити туди пересічна людина!
— Ех, Ліне, Ліне! — Горан розвів руки. — Де мої двадцять п’ять років? До речі саме тоді й відкрили те саме кляте Вікно. Уявляєш, якийсь фанат з обсерваторії на Фобосі виловив каменюку, що рухалася у космосі зі швидкістю сімдесят дев’ять, а не сімдесят три кілометри за секунду, як це можна було припустити. Знехтував дивак своїм здоров’ям, а таки розрахував орбіту і переконався: вона гіперболічна. Отже тіло справді прийшло з-за меж Системи. Галас зчинився неймовірний: «посланці зірок», «перший міжзоряний контакт», «вікно в Галактику». Певне, тому й назвали цю диру Вікном. Базу спеціальну створили, аби досліджувала цих бісових «посланців». Та кілька десятків каменюк, спробуваних на зуб, нічого не дали — все, як у звичайних метеоритів. І ось — «зоряний дарунок»…
— Але якби не такий фінал, усе скінчилося б трагічніше? — завважив Ліно. — Просто страшно уявити, що ста лося б із Землею, якби її відвідав контейнер з вірусом І те, що люди мужньо зустріли смерть на базі, ще раз підтверджусь.
Горон тяжко зітхнув.
— Віриш, Ліно, — мовив він, — часом мені дуже хочеться забути дещо з того, що я знаю.
— Це щось таємне? — голос Ліно мимоволі здригнувся.
— Не для преси, — посміхнувся Горан, але враз посуворішав. — Коли з’ясувалося, що епідемія невідомого захворювання спричинена «зоряним» вірусом, на «Контакті» було запроваджено карантин: ніяких зв’язків із зовнішнім світом. Та кілька чоловік самовільно захопили рятувальний катер і залишили базу. Вони сподівалися на всесильну земну медицину, не замислюючись, яку небезпеку несуть людям. Вже по десятьох хвилинах їх перехопив інспектор Космічної поліції Патрік Йонсон…