Разом з ідіотом ми збігали до річки… Йшли назад попри голубів… Повернувшись, я зиркнув на її обличчя… Вона сховала свої картинки… Звісно, вона вважала мене тупим… Напевне, вона засмутилася… Вона не квапилася додому… Ми йшли зовсім повільно… Зупинилися біля мосту… Вже вибило шосту… Вона дивилася на воду… Мідвей — бурхлива річка… Під час сильних припливів вона ставала нестримною… На ній великі буруни. Міст увесь трясеться від водовертів… Вода тече з глухим ревом… задихається у великих жовтих чорториях…
Нора схилилася над водою, а потім знову швидко підвела голову… Вона дивилася туди, в далечину, на день, що згасав за будинками на березі… На її обличчя впала тінь… Смуток затремтів у її рисах… Охопив усе її єство, його неможливо було втамувати… Це змусило її заплющити очі…
Щойно було завершено будівництво «Hopeful academy», як одразу почалися від'їзди… Всі, хто хотів накивати п'ятами, навіть не стали дожидатися Пасхи… Шістьох екстернів забрали наприкінці квітня, невдовзі ще за чотирма приїхали батьки… Вони стали вважати, що «Meanwell College» недостатньо хороший… Вони порівнювали його з тим розкішним закладом…
Треба сказати, що «Hopeful» створювала неперевершене враження на тлі всіх інших «grounds«. Туди варто було поїхати лише заради самої будівлі… Вся із червоної цегли, вона панувала над Рочестером, на пагорбі було видно тільки її… Ба більше, посеред галявини вони встановили щоглу, височенну, з великими прапорами й різними сигнальними вимпелами, реями, вантами, фалами та іншим мотлохом для тих, хто хотів опанувати маневрування, такелаж та підготуватися до морської служби…
Так я втратив малого Жака, мого малого дрочуна… Йому довелося переїхати, його батько волів, аби син став моряком… Ці, з «Hopeful», робили блискучу рекламу про те, як вони готуватимуть до «navy»…
Через втрату пансіонерів у «Meanwell College» нас залишилося лише п'ятеро, разом з Джонкіндом. Ті, хто залишився, не мали з чого радіти, а лише корчили гримаси… Напевне, за них ще не оплатили всіх рахунків, і вони мали чекати… Футбольна команда за тиждень розтала… Прищаві, бліді недоноски з «Pitwitt» приходили ще двічі й просили, аби їх порвали. Годі було їм пояснювати, що все закінчено, вони ніяк не могли второпати… Вони шкодували через оте 12:0. Життя втратило для них сенс… Вони більше не мали суперників… Це їх страшенно пригнічувало… Вони повернулися до себе у кепському гуморі…
«Hopeful boys», фраєри з нової школи, не хотіли з ними грати, трималися від них подалі, як від прокажених… набивали собі ціну… Пітвітти зовсім опустилися… Вони грали самі із собою…
За нашим столом в «Meanwell» розгорталися серйозні драми, які ставали дедалі гострішими й безпощаднішими… Нора Мерривін творила справжі дива, аби добути харчі. Покоївки зникли… Спершу стара Гертруда, а за чотири дні й Флоссі… Найняли нову покоївку, яка приходили погодинно… Нора майже не торкалася їжі… Вона залишала нам джем, навіть не куштуючи його, не брала цукру до чаю, для себе варила вівсяну кашу без молока… щоб нам залишалося більше… Але мені таки було соромно… Коли в неділю подавали пудинг, ми накидалися на нього, ледь не ламаючи ложки… Усі тарілки були вилизані… Мерривін виявляв нетерплячість, він нічого не казав, але весь час нервувався, постійно совався на стільці, постукував по столу, скорочував молитви, аби пошвидше розійтися… їдальня ставала дедалі неспокійнішим місцем…
У класній кімнаті він робив те саме… Підіймався на кафедру… Вдягав свою плісировану накидку, вбрання магістра… Й сидів за пюпітром, у кріслі, весь скоцюрблений, та витріщався на клас… Він то кліпав, то заламував собі пальці, чекаючи на кінець уроку… Він уже не говорив з учнями… хлопці могли робити, що хотіли…
Мерривін худнув, він і так мав величезні вуха, що стояли сторчма, тепер вони перетворилися на справжнісінькі крильця… Четверо хлопчаків, що залишилися, влаштовували гармидер, як тридцять шість… Врешті й це їм набридло… тоді вони просто тікали з дому… в садок… на вулицю… Залишали Мерривіна самого й вирушали з нами на прогулянку. Згодом зустрічали його на дорозі… в чистому полі… його було видно здалеку… Зігнувшись, він швидко їхав на своєму триколісному велосипеді…