У кімнаті стало зовсім темно, я задув світильник… Розтягся на ліжку просто в одязі, щоб відпочити… Так і заснув… Я сказав собі: «Малий, дивись, не знімай своїх лахів… Ти зможеш звалити звідси, як тільки розвидниться…» Мені більше тут нічого було ловити… всі мої речі було зібрано… Я прихопив навіть рушники… Джонкінд нарешті заснув… Я чув, як він хропе. Я не збирався ні з ким прощатися!.. Тихцем собі — і геть!.. Я хотів уникнути будь-яких виявів почуттів!.. Я задрімав!.. Потроху заспокоївся… І раптом почув скрип дверей… Мені кров ударила в голову!.. Я сказав собі: «Ось тобі й маєш! Малий! Двадцять проти одного, що це прощання! Ти все-таки влип, мій голубе!..»
Я почув легкі кроки… шелест… це вона! Дихання! Ну й щастить же мені! Дременути я вже не зможу!.. вона без зволікання кинулася просто до мене на ліжко! Ось так!.. Я був приголомшений, розпростертий, розчавлений, приплюснутий під її ласками… Я був знищений, мене більше не існувало… Залишалася лише вона, вся ця маса, яка навалилася на мене… все стало липким… Моя макітра була затиснута, я задихався… протестував… благав… Але я боявся кричати надто гучно… Старий міг почути!.. Я смикався… Хотів звільнитися знизу!.. корчився… вигинався дугою! Повзав під власними уламками… І знову був розпластаний, оглушений, аж у голові загуло… Ціла лавина ніжностей… На мене впали шалені поцілунки, сильні ривки, вона лизала мене… Моє обличчя було все в компоті… Я більше не міг знайти отворів, щоб дихати… «Фердінане! Фердінане!..» — благально повторювала вона… Й ридала мені прямо у вухо… Вона була в нестямі… Я запхав їй у горлянку весь язик, аби вона так не горлала… Стариган точно зараз же вистрибне зі свого ліжка!.. Я панічно боявся рогоносців… Серед них трапляються моторошні типи…
Я намагався втамувати її душевний біль, хотів, щоб вона трохи стримувалася… Обережно навмання я обмацував її… силкувався… викручувався, як міг… я вдався до всіх хитрощів… Але мене вже переповнювало… Вона нестримно обіймала мене… та раптом почала відбиватися, як несамовита… Я продовжував… У мене набрякли руки, так сильно я вчепився в її сідниці! Я хотів зупинити їй! Щоб вона більше не рухалася! Зроблено! Ось! Тепер вона мовчала! Хай йому біс! Я ввійшов у неї, як дихання! Я скам'янів від кохання!.. Приріс до її краси! Застиг і здригався… щосили кусаючи її груди! Вона стогнала… туркотіла… Я злизував усе… Шукав на її обличчі місце біля рота, те, яке мене так дражнило, де була зосереджена вся чарівність її усмішки… Ось-ось я вкушу її там, саме там… Одну руку я засунув їй у дірку і там ворушив… глибоко застромив… руйнував себе у світлій плоті… Відчував хіть, як віслюк… Я весь змокрів… Вона різко вивернулася… Вивільнилася з моїх обіймів… відскочила назад, от курва… Чорт забирай! Вона була вже на ногах!.. На середині кімнати!.. Вона зверталася до мене з промовою!.. Я бачив її в білому світлі ліхтаря!.. В нічній сорочці… на повен зріст… її волосся розметлялося… А я залишився лежати збуджений зі своїм стояком…
Я сказав їй: «Та вернись же!..» Я намагався таким чином повернути її до себе. Вона, здається, раптом розлютилася! Закричала, як божевільна… Відступала до дверей… Казала мені якісь фрази, сволота!.. «Good bye, Ferdinand!» — лементувала вона. — «Good bye! Live well, Ferdinand! Live well!» Хіба ж це арґументи…
Знову скандал! Бісова курва! Вистрибую з ліжка… Ну я їй покажу… Вона не чекала на мене, чорт забирай! Вона вже втекла вниз!.. Я чув, як двері внизу відчинилися й голосно грюкнули!.. Я підбіг! Підняв ґільйотину вікна… Й ледве встиг помітити, як вона прошмигнула краєм провулка… під газовими ліхтарями… Я бачив, як вона рухається, як тріпоче на вітрі її сорочка… Вона втекла по сходах… Божевільна! Куди вона мчить?
Мій мозок раптово, як спалах, пронизало передчуття, що зараз трапиться справжнє лихо!.. Я сказав собі: «Ось тепер маєш! Догрався! Це катастрофа! Ти дочекався пригод на свою дулу! Це тобі не жарти, чорт забирай! Трах-тарарах!.. Зараз вона кинеться у воду!..» Я відчув, що цьому вже годі запобігти! Вона несамовита! Хай йому біс!.. Чи зможу я її звідти витягти?.. Але я був безсилий!.. Нічого не міг вдіяти!.. Я зупинився на майданчику… Прислухався… Визирнув через двері коридору… аби роздивитися що-небудь на набережній… Вона, напевне, вже спустилася в долину… Ще один удар! знову крики!.. знову «Фердінане»!.. Чорт забирай! крики розривали небеса!.. Тепер ця курка голосила знизу!.. вона захекалася… Прокляття! я чув її, стоячи біля самих дверей! Мене почало ковбасити!.. Я весь скорчився! Так і знав!.. Ясно, що тепер мене заберуть!.. Я не вирвусь… одягнуть кайданки! Я не тямив себе від хвилювання… Взявся термосити ідіота в його клітці… якщо залишити його самого хоч на хвилину, його охопить паніка!.. він наробить великих дурниць… підпалить усю спальню… Свинство!.. Я став трясти його… витяг його з-під ґрат… прямо так, в кімоно… І потяг до сходів…