Оскільки я повертався без багажу, нічого не прихопивши зі свого мотлоху, то чекав, що зустріч почнеться з прочуханки… Та ні!.. Мої старі мали задоволений вигляд, навіть раділи, що я приїхав… Вони, правда, дивувалися, що я не привіз жодної сорочки, жодних шкарпеток, але не чіплялися… цього разу обійшлося без сцен… Були надто заглиблені у власні турботи…
За ті вісім місяців, моєї відсутности, зовні вони дуже змінилися, геть згорбилися, їхні обличчя зморщилися, хода стала нетвердою… Батькові штани повитягалися на колінах та спадали великими складками, як у слона. Обличчя стало блідим, він втратив майже все своє волосся й тонув у морському кашкеті. Його очі майже знебарвилися, вони вже були не блакитними, а сірими, такими ж блідими, як і лице… У нього тепер виділялися лише зморшки, глибокі та яскраві борозни від носа до рота… Він виглядав набагато гірше… Говорив зі мною неохоче… лише запитав, чому з Англії не відповіли… Чи не були вони невдоволені мною в «Meanwell College»?.. Як мої успіхи?.. Чи вловив я вимову?.. Чи розумів я швидку мову англійців?.. Я пробурчав щось невиразне… більше він про це не питав…
Зрештою, він мене навіть не слухав… Був надто схвильований, щоб цікавитися тим, що минуло. Він більше не сперечався… З його доволі похмурих листів я дізнався ще не все!.. Далеко не все!.. Залишалася ще сила-силенна всього! Халепи! Зовсім недавні, про які ще не встигли розповісти! Тепер я міг дізнатися усі подробиці!.. Вони справді з останніх сил послали мене на шість місяців у пансіон… Повне зубожіння!.. Через катастрофу з болеро вони опинилися на бобах… І це було справді так!.. Батьків хронометр уже не полишав ломбард!.. Перстень моєї матері теж… Вони взяли нові іпотеки в Аньєр… На оті руїни…
Через те, що у батька більше не було хронометра, він геть збожеволів… Відсутність власного годинника пришвидшила його крах. Він, завжди такий пунктуальний, такий організований, був змушений щохвилини дивитися на годинник у Пасажі… Для цього він виходив на поріг… за двері… Пані Юссель з ґалантерейної крамниці чекала його в один і той же час… І говорила йому — тік! так! тік! так!.. щоб вивести його з себе… Вона навіть висолоплювала язика…
З'явилися й інші труднощі… Вони тяглися одна за одною, як сосиски у зв'язці… Їх було надто багато, щоб з ними боротися… Батьки просто сохли, катувалися з розпачу, буквально танули, силкуючись підставити під удари меншу поверхню. Вони намагалися непомітно втекти від катастроф… Але все було намарно! На них сипалися нові й нові удари та халепи.
Пані Еронд, їхня робітниця, не могла більше працювати, вона не виходила з лікарні… Її замінила пані Жасмен, зовсім не схожа на неї, геть несерйозна!.. Одне слово, справжня марнотратка, вся в боргах! Вона любила хильнути чарчину. Жила в Кліші. Моя мати більше не вилазила з омнібуса, їздила до неї вранці та ввечері… Але знаходила її лише в бістро… Пані Жасмен була одружена з французом з колоній і пристрастилася до абсенту… Клієнти, які приносили їй речі, щоб полагодити, змушені були чекати цілими місяцями!.. Від нетерплячки та обурення вони влаштовували шалені скандали… Тепер стало ще гірше, ніж раніше… Вони були постійно збурені через вічні відтермінування й запізнення!.. А потім знову в призначений час починалася та сама брехня, виверти, недомовки!.. Фурр! І покупниця зникала! Більше ніхто не приходив… Або ж, якщо було вибито невеликий аванс, вони так хрипіли та верещали, доскіпливо вивчаючи рахунок, що моя мати у кінці розрахунку не знала, що й сказати… Чи варто було задихатися, кульгати, харкати кров’ю, битися в судомах, подихати через якусь пані Жасмен, навіть через усіх нас… Гра більше не була варта заходу!