Дядько Едуар теж добряче надривався, але не мав про що шкодувати, йому усміхалася фортуна… Він дедалі більше процвітав завдяки виготовленню деталей та запчастин для велосипеда… Це заняття ставало прибутковим, ба навіть більше. Незабаром він з приятелем купив гараж біля виїзду з Леваллуа.
У нього була підприємницька жилка й талант винахідника… в галузі механіки… це його надихало… Чотири тисячі франків свого спадку він одразу ж вклав у патент на винахід велосипедних помп нової системи, які складалися так, що їх можна було носити в кишені… І він завжди носив із собою дві або три, щоб мати можливість продемонструвати їх на місці. Він дмухав з них вам просто в ніс… Ця авантюра ледве не коштувала йому всіх чотирьох тисяч. Продавці виявилися шахраями… Але він все ж вивернувся завдяки своїй спритності та ще телефонній розмові… перехопленій в останній момент!.. Нечуване везіння!.. Ще б трохи!.. А то би пропав!..
Моя мати захоплювалася дядьком. Вона хотіла, щоб я був схожий на нього… Мені потрібен був приклад для наслідування!.. Мій дядько, на відміну від батька, безперечно був ідеалом… Вона не говорила мені цього відверто, але натякала. Щодо Едуара батько дотримувався іншої думки, він вважав його звичайним ідіотом, надто вульгарним, з приземленими інтересами… Весь цей механічний, автомобільний базар, триколісні машини та безглузді помпи діяли йому на нерви!.. Він страшенно дратувався… Варто було йому лише почути його голос!..
Коли мама іноді починала хвалити свого брата, розповідаючи всім про його задуми, його успіхи та його хитрощі, він її обривав… Він не міг цього стерпіти! Ні! Йому тут все було ясно. Він приписував усе везінню… «Йому просто щастить, та й годі!» Такою була думка батька. І він більше не бажав говорити про це… Він не міг прямо його лаяти, бо ми були винні йому гроші… І він стримувався, щоб його не сварити… Едуар, звичайно, все розумів… Це було очевидно… Але він терпів цю антипатію, не хотів нічого загострювати, весь час пам'ятаючи про свою сестру…
Він був дуже скромний, і заходив лише на хвилинку, дізнатися про новини… чи не ліпше мамі? Його дуже непокоїв колір її обличчя та ще те, з якими величезними паками вона блукала вулицями… Через це вона потім цілими днями лежала й стогнала… Це хвилювало його щораз більше… А оскільки її стан погіршувався, зрештою він зважився переговорити з батьком… Побесідувавши втрьох, вони дійшли висновку, що їй вже давно пора відпочити… що так більше тривати не може…
Але як їй відпочити? Вони знайшли вихід… можна було б найняти хатню робітницю, наприклад, на дві-три години на день… це вже було б полегшенням… Матері не треба було б так часто підійматися сходами… Не підмітати під меблями… Не ходити по крамницях… Але в нашому теперішньому становищі такі витрати були неможливі!.. Просто безумство, повітряні замки! От якби я знайшов роботу… Тоді з мого заробітку виділяли б гроші на служницю… Тоді мати мала б таку можливість… Вона б так не надривалася, не бігала б стільки… Вони самі до цього докумекали… Їм подобалося таке рішення… Вони зверталися до мого доброго серця! Мене слід було випробувати, годі бути зіпсованим, нахабним егоїстом… У мене теж має бути своя роль, свій шлях у житті! Полегшити мамині страждання!.. Presto!.. Я мав кинутися, впрягтись у справу! Ох! Ох! Одразу, як тільки залагодять проблему з моїм одягом… Швиденько найнятися куди-небудь і — вперед, гарувати! Жодних помилок! Жодних вивертів! Повна гармонія! Без зайвих запитань! Особиста відповідальність! Наполегливість! Її у мене вистачить, Боже мій! Це чудово! Можна вважати, що вже все зроблено!..