Мати лежала з випростаною ногою в глибині крамниці вже більше трьох тижнів. Покупців було небагато… Це теж дратувало… Вона вже зовсім не могла виходити…
Іноді лише зазирали сусіди погомоніти та скласти їй компанію… Вони приносили всі плітки… та добряче задурили їй голову… Про мене вони несли всяку маячню… Цим негідникам, бачите, діяло на нерви моє постійне вештання без діла. Чому я не знайшов роботу?.. Га? Вони весь час про це запитували… Те, що я продовжував висіти на шиї батьків, незважаючи на стільки зусиль, страшенні жертви, було просто неймовірно!.. Це перевершувало їхнє розуміння!.. Га! Ге? Загадка!.. Вони бачили, що я на мілині та користувалися з цього… А, ну так! А, чудово! Вони не такі йолопи, як мої старі!.. Вони б так не схибили!.. Вони прямо говорили про це!.. Е ні, нізащо! Вони б не стали надриватися з останнього! Заради шмаркачів, яким на це насрати… Вони б не дозволили своїм хлопчакам робити з себе дурнів! Е, що ні, то ні! Кому це потрібно?.. Особливо навчати їх мовам! О! дурні витівки, Господи Боже мій! О! курям на сміх! Щоб зробити з них хуліганів, от і все! Господи, це ні до чого не призводить!.. Доказ? це абсолютно очевидно! Варто лише поглянути на мене… Господар? Я ніколи не знайду його!.. Я вже всіх розчарував… Я не вмів поводитися, ото й усе!.. Вони знали мене з дитинства та давно переконалися в цьому!.. Так.
Ці розмови шокували мою матір і вганяли у відчай, особливо в її стані; болючий абсцес заподіював їй дедалі більші страждання. Тепер у неї розпухло все стегно… Зазвичай вона якось стримувалася і не повторювала всю цю гидоту… Але її страждання досягли такої гостроти, що вона більше не могла себе контролювати… Вона все переказала батькові, майже дослівно… У того вже дуже давно не було нападів… Він ухопився за цей привід… І знову зчинив лемент, що я здираю шкіру живцем і з нього, і з матері, що це безчестя, вічна ганьба, що я винен у всьому! у всіх нещастях! Як у минулих, так і в майбутніх! Я штовхав його на самогубство! Я був справжнім убивцею!.. Він не пояснював чому… Свистів, випускаючи пару так сильно, що між нами утворилася хмарка… Скуб на собі волосся… Поки у нього на голові не виступила кров… Він обламав собі нігті… Люто жестикулюючи, він бився об меблі… Зсунув комод… Крамниця була геть маленька… Йому ніде було розвернутися у своїй люті… Він натрапив на підставку для парасольок… Перекинув дві китайські вази. Мати хотіла їх підібрати. Її нога підвернулася! Вона видала такий пронизливий крик… такий несамовитий… що збіглися сусіди!
Вона майже зомліла… Їй дали понюхати соли… Нарешті вона опритомніла… І знову почала дихати, її примостили на стільцях… «Ох! — сказала вона нам, — він прорвався!» Її абсцес!.. Вона була щаслива, Візьйо сам випустив гній. Він мав досвід, бо часто робив це на облавку корабля.
Я одягався надзвичайно акуратно, мій комірець був просто залізним, черевики аж блищали… Але моя мати, обдумуючи мій туалет у задній кімнаті крамниці, дійшла до висновку, що це ще не все… Мені не вистачало чогось дуже важливого, навіть незважаючи на мій годинник з полірованим ланцюжком… Попри всі вмовляння у мене залишалися вихватки хулігана… Це одразу впадало в очі, коли я запускав руку в кишеню, аби витягти звідти монету!.. Жест видавав у мені хулігана! Бандита! Це всіх лякало!
Вона швидко зорієнтувалася… Відправила Ортанз на базар Вів'єн… Щоб та купила мені солідного гаманця… Міцний, ручної роботи, з численними відділеннями, здебільшого непотрібними… На додачу до нього вона подарувала мені чотири монети по п'ятдесят сантимів… Але я не мав їх витрачати!.. Ніколи!.. Економія… Я повинен звикати до ощадливости!.. Вона вклала туди й мою адресу, на випадок, якщо зі мною щось трапиться на вулиці… Це приносило їй задоволення. Я не опирався.
Я швидко витратив ці гроші на питво… кожна скляночка коштувала 2 су… Все літо 1910 року стояла жахлива спека. На щастя, поруч з Тампль завжди було де втамувати спрагу… На прилавках уздовж вулиць продавали недорогий лимонад просто на тротуарі, а також у бістро біля ринку…