Але все ж своєю розповідаю про село цей довгань зіпсував мені настрій… Раптом я втратив самовладання. Ох! У мене сьогодні нічого не вийде! Я був у цьому абсолютно впевнений!.. Я міг тепер думати лише про пустощі, великі простори і про село! Хай йому дідько! Він деморалізував мене… У мене раптово з'явилося пристрасне бажання побачити зелень, дерева, квітники… Я не міг більше стриматися… Це вабило мене! Хай йому дідько!.. Я сказав собі: «Я зараз же піду і все куплю на обід!..» І думав далі: «А потім з'їжджу в Бютт-Шомон!.. Але спочатку треба звільнитися! До сьомої години я повернусь… У мене буде весь вечір вільний!» Вирішено!..
Я кинувся до найближчої крамниці… до Рампоне… Я дуже поспішав… на вулиці Етьєн-Марсель… зразкова м'ясна крамниця… ще краща, ніж у Каркуа… Чудовий товар… Я взяв шинки на 14 су… того сорту, що любив мій батько, і до того ж зовсім без жиру… Салат я купив поруч на ринку… Сири теж… Мені позичили навіть посудину.
І ось я, не поспішаючи, попрямував Севастопольським бульваром, вулицею Риволі… Я вже ні про що не думав! Було так душно, що я ледве волочив ноги… тримався попід арками… йшов уздовж вітрин… Я сказав собі: «Треба сходити в Булонський ліс!..» Я йшов ще досить довго… Але нарешті стало геть нестерпно… біля огорожі Тюїльрі я звернув… І зайшов у сад… там знову юрмився клятий натовп… не одразу навіть вдалося знайти місце на траві… особливо у затінку… Це було досить складно…
Мене злегка затисли, я втік униз до великого басейну… Тут було дуже свіжо і дуже приємно… Але зараз же з'явилася ціла орда з усіх чотирнадцяти навколишніх кварталів, щільна маса багряно-червоних, хрипучих, лискучих, спітнілих людей… Будинки викидали з себе всю погань просто на широкі галявини, всіх консьєржок, мешканців, зацькованих сильною спекою, блощицями та кропив'яною лихоманкою… Вони юрмилися, сміючись та штовхаючись… Нові юрби, крикливі й загрозливі, сунули з боку музею Інвалідів.
Аби захистити рододендрони та газони з маргаритками, спробували закрити ґрати… але навала все змела, все спустошила, понівечила та зламала огорожу… Це було сильніше, ніж обвал, справжня кавалькада серед руїн… Чулися хрипкі огидні крики, всім хотілося, щоб гроза, нарешті, вибухнула над площею Злагоди!.. Але з неба не впало ні краплинки, й усі кинулися в басейн, і купчилися там, голяка, в самих лише трусах… Вони порозпліскували всю воду, не залишивши ні краплини…
А я лежав на схилі, порослому травою, мені насправді особливо не було на що особливо нарікати… Загалом, я був у безпеці… Ліворуч у мене були продукти, я тримав їх під пахвою… Я чув тупіт табунів, що шаленіли біля квітників… Підходили все нові й нові… Ціла когорта спраглих… Розгорілася битва за право вилизати дно ставка… Вони висмоктали з бруду весь намул, разом з хробаками… Вони переорали, спустошили й подірявили все довкола. У всьому Тюїльрі не залишилося жодної невитоптаної травинки… Це було більше, ніж просто величезне жахіття, на чотири кілометри навколо все перетворилося в подовбаний кратер, ревучу безодню, наповнену п'яницями…
На самому дні цього пекла, серед палаючого вугілля сім'ї намагалися знайти свої кусні… Цілі шматки м'яса, задні частини, нирки випорскували просто на середину вулиці Рояль та високо в хмари… Всюди ширився нещадний запах сечі від нутрощів та підгнилої печінки… Вдихаючи повітря, можна було їсти за компанію… Вийти звідтіля було неможливо… Дорогу перегороджували три нездоланні вали. Вздовж усіх терас висотою з семиповерховий будинок були нагромаджені дитячі візки…
Гнилий вітерець у вечірніх сутінках розносив легку мелодію… чудовисько зі ста тисячами ширінок насідало на мучеників, і у нього в животі буркотіла музика… Я випив дві пляшки пива, цілком на шару, просто поцупив… потім ще дві… і ще дві… всього дванадцять. Ось так!.. Я витратив усі сто су… в мене більше не було ні сантима… Я вицмулив цілий літр білого… Ну й діла!.. І ще цілу пляшку шипучки… Я збирався помінятися з сім'єю на лавці!.. Ох!.. Виміняв у них камамбер… зовсім свіжий… на мій вершковий сирок!.. Увага!.. Я обміняв скибочку шинки на пляшку червоного!.. Якраз те, що потрібно… І в цей момент з'явилася сторожа!.. Ох!.. Нахабство!.. Дурний жарт!.. Ми ж нікого не чіпали!.. Вони одразу ж ганебно змилися… хитаючись… зменшуючись… Відлетіли з поривом вітру! Втекли… Зникли за статуями!.. Натовп підвівся! Кратер забурчав, загудів, заклекотав… Залпи порожніх пивних пляшок долітали до самої площі Зірки!..