Я розділив свій салат на дві частини, і ми зжерли його просто так, сирим… Жартую з дівчатками… П'ю все, що трапляється під руку… Але досить вже пійла!.. це більше не тамує спраги… лише в горлі дере… Все обпікає, повітря, чиїсь цицьки. Якщо поворухнуся, лише спробую встати, точно виблюю… це вже напевне! Зрушитися з місця абсолютно неможливо… Мої повіки склеплюються… погляд гасне… У повітрі лине ніжний приспів… «Я знаю, яка ви гарна…»
Бам! Ка! ра! клак! клак! Це ліхтар, велика біла куля вибухає вгорі від удару каменюки! Дівулі схоплюються! Дико лементують! Це вуркагани з того кутка, жартівники, брудні свині, по той бік канави… Їм потрібна повна темрява!.. От! наволоч!.. Я падаю на якогось хлопа… Він тлустий, як кріт!.. Хропе! Свинтус!.. Але нічого!.. Я зручно влаштувався!.. Він присипляє мене своїм хропінням!.. Заколисує!.. Я думав, у мене ще залишився камамбер… А це вершковий сирок… Він тут!.. Я весь час тримаю його біля серця… Не треба було залишати його в коробці!.. в коробці… Ми тут… Ми залишаємось… Здається, подув вітерець… Сирне серце спить… Здається, вже дуже пізно!.. Зовсім пізно!.. Як і з сиром!.. Надто пізно.
Я хропів… Нікому не заважав… Лежав на дні канави… Притиснувся до самої стінки…
Якийсь йолоп бреде собі у темряві… Спотикається об мого сусіда й падає просто на мене… навалюється… Я розплющив очі. І влупив щосили… Поглянув у далину… та помітив на горизонті циферблат… Це годинник вокзалу д'Орсе… величезний… Перша ночі! Ох! Боже мій! Хай йому біс! Я спробував вивільнитися! Треба бігти… Обабіч мене дві дами, вони затисли мене… Я їх відштовхнув… Навколо все хропло й сопіло… Мені потрібно виборсатися… швидше… Я підняв свій чудовий піджак… Але я не зміг знайти комірця… Тим гірше! Я мав повернутися до вечері! Трясця його матері! Це моє кляте невезіння! І ще ця спека! і потім, я був надто приголомшений, я був не при собі! Мені було страшно, і я ще не протверезів!.. Нализався! Бражник!
Ах! я, принаймні, пам'ятаю дорогу… Я пішов вулицею Сент-Оноре… вулиця Сен-Рок, що ліворуч… вулиця Ґомбу… тепер прямо. Я підійшов до ґрат Пасажу… Вони ще не були зачинені через спеку… Всі були там… групами, в розстебнутих сорочках, усі сусіди перед крамницями… Вийшли подихати… Вони перемовлялися, сидячи на стільцях… біля дверей… У мене ще не минуло сп'яніння… Я йшов, помітно похитуючись… Ці люди були здивовані. Зі мною ніколи ще не траплялося, щоб я був п'яний!.. Вони мене ще таким не бачили… Вони дивляться з подивом!.. «Скажи-но, Фердінане, ти знайшов роботу?.. Святкуєш, чи що?.. Вирішив влаштувати свято?.. Зустрівся з хмарою?.. Наскочив на циклон?» Знову різні дурниці… Візьйо, що закривав свій заклад, спеціально гукнув мене… Підійшов ближче й сказав: «Слухай, Фердінане, твоя мати вже щонайменше разів з двадцять після сьомої години питала, чи не бачили тебе? Їй-богу! Вона влаштує жахливий скандал!.. Де ж ти був?..»
Я подибав до нашої крамниці. Вона була ще не зачинена… Ортанз чекала мене в коридорчику… Вона, мабуть, зумисно затрималася…
«Ах! якби ви бачили вашу маму! в якому вона стані! На неї шкода дивитися! Це просто страшно! З шести годин вона вже не знаходить собі місця!.. Здається, в саду Тюїльрі була бійка! вона була впевнена, що ви там!.. вона вийшла сьогодні вдень, коли вперше почула шум… На вулиці Вів'єн вона побачила навіженого коня! Вона повернулася зі спотвореним обличчям! Страшенно схвильована!.. Я ще не бачила її в такому стані!..» Поки Ортанз розповідала, вона сама розхвилювалася… Витирала своє спітніле обличчя великим брудним фартухом, від цього все воно було вимащене чимось зеленим, жовтим та чорним… Перестрибуючи через сходинки, я піднявся нагору, у свою кімнату… Мати лежала на ліжку, дуже схвильована, в своїй нічній короткій сорочці без ґудзиків… її спідниці були задерті до стегон… Вона прикладала до ноги вологий рушничок, краплі скапували просто на підлогу…