— Ага! отже так! — сказав він мені… — О! Дивися! я за себе не відповідаю!
— Давай! — сказав я йому… Я відчував, як у мені все підіймається.
— От! Засранець! Ти смієш мені заперечувати? Шмаркатий сутенер! Покидьок! Погляньте, яке нахабство! Яка ницість! Ти хочеш до нас добратися? Га? Ти насправді цього хочеш? Скажи-но скоріше!.. Маленький боягузе! Волоцюго!.. — Він виплюнув це мені в обличчя… І знову взявся голосити: — Чорт забирай всю цю гидоту! Що ми наробили, моя бідолашна жінко, коли зачали такого гада? — збоченого, як тридцять шість шибениць!.. Розпусник! Покидьок! Нероба! Усе! Він — наша найбільша напасть! Ні на що не здатний! Тільки грабувати нас! Дерти з нас три шкури! Зараза! Нещадно обдирати нас!.. Ото й уся його дяка! За життя, сповнене жертв! Два життя, сповнені страждань! Ми старі ідіоти! Весь час пикою у лайні! Весь час!.. Скажи-но ще раз! скажи, отруйна почваро! Скажи ж! Зізнайся зараз же, ти хочеш, щоб ми здохли!.. здохли від горя! від злиднів! щоб я міг це почути, перш ніж ти мене прикінчиш! Скажи, мерзенний неробо!
Тоді моя мати підвелася й, накульгуючи, пошкандибала до нас, вона хотіла стати між нами…
— Оґюсте! Оґюсте! Послухай мене! Послухай, благаю! Оґюсте! Ти доведеш себе до повного виснаження! Подумай про мене, Оґюсте! Подумай про нас! Ти остаточно зляжеш! Фердінане! Іди, мій хлопчику! йди на вулицю! Не стій тут!..
Я не зрушив з місця. А він знову сів…
Він витер піт і далі бурчав!.. Надрукував кілька літер на друкарській машинці… І знову почав бекати… Повернувся до мене і тицьнув пальцем у мій бік… Він намагався зобразити урочистість…
— От! Слухай! Сьогодні нарешті я можу зізнатися в цьому!.. Як я про це шкодую! Що мені забракло снаги! Як я винен, що як слід не вишколив тебе! Господи Боже мій! Таки не вишколив! Коли ще було можна! у дванадцять років, ти чуєш! Саме в дванадцять років і не пізніше потрібно було схопити тебе й укоськати! О, так! Але не пізніше! Та мені забракло снаги!.. Потрібно було замкнути тебе у виправному закладі… Ось! Тільки тоді я б тебе укоськав!.. І з нами не було б того, що зараз!.. Тепер уже запізно!.. Ми в полоні власної долі! Надто пізно! Ти чуєш мене, Клеманс? Надто пізно! Цей негідник невиліковний!.. Твоя мати завадила мені! Тепер доведеться розплачуватися, голубко!
Він вказував мені на те, як вона зі стогонами шкандибає по кімнаті.
— Це твоя мати! Так, це твоя мати! Ти б не докотився до цього сьогодні, якби вона послухала мене… Ох! Ні, чорт забирай! Ні! Ох! чорт мене забирай!..
Він знову накинувся на клавіатуру… ударами обох кулаків… Ледь не розбив усе до решти.
— Ти чуєш мене, Клеманс? Ти мене чуєш? Я тобі вже достатньо про це говорив!.. Я тебе попереджав? Знав, що рано чи пізно це станеться!
Він розійшовся ще більше… Його знову охопив гнів… Він весь роздувся… і голова, й очі… Вони вилізли у нього з орбіт… А вона вже ледве трималася на своїй нозі, шкутильгаючи й спотикаючись. Їй знову довелося вилізти на ліжко… Вона скорчилась… У неї знову задерлися всі спідниці… Стегна і низ живота оголилися… Вона скорчилась від болю… Й стала потихеньку масажувати себе, зігнувшись удвоє…
— Ох! ну що це таке! Прикрийся! Прикрийся, це ж бридко!..
— Ох! я прошу тебе! Я тебе прошу! Благаю тебе, Оґюсте! Ти нас усіх зробиш хворими!.. — Вона не могла більше… Ні про що не думала…
— Хворими? Хворими?.. — це вразило його, як грім! Магічне слово!.. — Ох! Добре! Боже мій, це вже занадто! — він розреготався… — Та це одкровення… — він знову втяг у себе повітря… Та це ж він! ти хіба не бачиш цього, моя наївна?.. це ж маленький вуркаган… Та зрозумій нарешті, Боже мій, що це він, це мале поріддя пекла робить нас усіх тут хворими! Мерзенний гад! Це ж він хоче нашої смерти! Відтоді, як він у нас з'явився! Він хоче, щоб ми вирушили на цвинтар! Він цього хоче!.. Ми йому заважаємо! Він навіть більше не приховує цього!.. Він хоче, щоб старі передохли!.. Це очевидно! Це ж абсолютно ясно! Ще й якомога раніше! Це неймовірно! Але він поспішає! Наші нещасні чотири су! Наша убога їжа, на яку він зазіхає! Значить, ти нічого не бачиш? Але це так! Так! Він добре знає, що робить, цей мерзотник! Він це розуміє, малий негідник! падлюка! Шпана! Він усе чудово бачить! Бачить, як ми гинемо! Він настільки ж зіпсований, наскільки злий! Тільки я можу тобі це сказати! Я ж це бачу, якщо ти не помічаєш! Дарма, що це й мій син!..