Куртіаль ніколи не носив целулоїдного комірця… У нього був свій метод робити тривкими, незабрудненими та непромокальними фальшиві комірці зі звичайного полотна… За допомогою якогось особливого лаку, який наносився двома чи трьома шарами… Він тримався щонайменше… шість місяців… захищаючи від брудних пальців, пилу і випарів. Це був чудовий продукт на основі чистої целюлози. Фальшивий комірець не зношувався два роки. Виключно заради кокетства він фарбував його щомісяця! Це надавало йому відтінок, навіть блиск перлів та старовинної слонової кістки. Але, на противагу тому, що було написано в інструкції, на цьому комірці було чітко видно всі відбитки пальців… Вони утворювали великі плями, які накладалися одна на одну! Цей винахід ще не був досконалим. Час від часу він сам зізнавався в цьому. Назви для цього дива ще не існувало. Він залишав за собою право придумати її свого часу.
Щодо зросту, то Куртіаль де Перейр зайвини далебі не мав! Йому не можна було втрачати жодного дюйма… Він носив дуже високі підбори, проте зі взуттям були складнощі… Незмінні перетинки з бежевого драпу та маленькі перламутрові ґудзички… Лише в нього, як і в мене, сильно пітніли ноги… Від нього жахливо смерділо, особливо в суботу… У неділю вранці він займався своїм туалетом, я був у курсі. Серед тижня у нього не було ні хвилини. Я знав про це… Дружини його я ніколи не бачив, він розповідав мені про її справи та звички. Вони жили в Монтрету… А щодо ніг, то це стосувалося не лише його… Це було напастю того часу… Коли приходили винахідники, вони обливалися потом і ставало важко вислуховувати їх до кінця навіть з дверима, відчиненими навстіж у великий сад Пале… Дихати було неможливо… Я починав відчувати огиду до своїх власних ніг.
Офіс «Майстротрона» важко було перевершити за рівнем безладу, абсолютного хаосу та неймовірної плутанини… З порога приміщення до самої стелі, на всіх щаблях та виступах, на всіх меблях, стільцях, шафах і під ними всуціль було навалено паперів, брошур, своєчасно непоширених, переплутаних, розірваних, без обкладинок, усі твори Куртіаля лежали тут купою, цілі піраміди, гори… В цьому огидному звалищі змішалися словники, наукові трактати, мапи, олеографічні копії. Крізь них прокладали дорогу як доведеться, навпомацки… запорпуючись у сміття… що здіймалося хисткими горами. І все це раптом завалювалося! Суцільний кавардак! Плани, начерки розліталися, як від вибуху! десять тисяч кілограмів летіло вам просто в пику!.. Справжні лавини залежаного паперового мотлоху здіймалися стовпом пилу… шалений вулкан відходів… Щораз виникала загроза прориву дамби, коли хотіли продати якусь брошурку за сто су…
Проте він цим не переймався… Він не вважав це надто жахливим і не відчував ані найменшого бажання змінити стан речей… Аж ніяк! Він чудово почувався в цьому запаморочливому хаосі… Він завиграшки знаходив потрібну йому книжку… Витягав її впевненим рухом руки… з будь-якої купи… Перевертав усі обкладинки, порпався у величезній горі й точно діставав потрібну книжечку… Щоразу це здавалося дивом… Він помилявся дуже рідко… У нього було відчуття безладу… Він співчував усім, у кого його не було… Весь порядок повинен бути в думках! У матерії все навпаки!.. Щораз, коли я намагався сказати йому, що неможливо розібратися в цьому хаосі, в цьому вертепі, він улаштовував скандал і сварив мене… Він не давав мені спуску… Його позиція була непохитна… «Звичайно, Фердінане, я не вимагаю від вас неможливого! Ніколи у вас не було справжнього інстинкту, цікавости, бажання розібратися… Тут! хай би що там говорили! книжок достатньо!.. Вас ніколи не цікавило питання, мій бідний друже, як виглядає мозок?.. Апарат, яким ви думаєте? Га? Авжеж, ні! це вас зовсім не цікавить… Вам більше до вподоби позирати на дівчат? Отже, ви не знаєте! Ви легко можете переконатися, що безлад, мій друже, то чудова сутність самого вашого життя! Всієї вашої фізичної та метафізичної сутности! Але це не ваша душа, Фердінане! Мільйони, трильйони складок… ідуть у глибини, в сірі, витончені, підводні, вислизаючі, невловні… Безмежні! Ось гармонія, Фердінане! Воля природи! Втеча у невизначене! І ніщо інше! Впорядкуйте, Фердінане, ваші убогі думки! Почніть з цього! Не з декількох манірних, розважливих, неґативних, грубих підмін, а з самої суті, я хочу сказати! чи будете ви тоді кидатися на мозок, виправляти його, калічити, підпорядковувати якимсь тупим правилам? кроїти геометричним ножем? наново переробляти його за правилами вашої нахабної глупоти?.. Подавати його шматочками? як королівський пиріг? з прикрасою-бобом посередині? Га? Я запитую вас. Без недомовок? Чи було б це правильно? Естетично? Вас, Фердінане, я впевнений, пригнічує помилка! З вами відбувається те саме, що й з усіма! Одностайне прагнення до небуття! На суто інстинктивному рівні! Популярні думки! Все тією ж ціною, Фердінане!.. Я боюся, що ти назавжди залишишся в цьому сміттєвому відрі розуму! Тим гірше для тебе! Ти бовдур, Фердінане! короткозорий! сліпець! глухман! тупак!.. Ти оскверняєш увесь мій божественний безлад своїми хибними розумуваннями… У Гармонії, Фердінане, єдина радість світу! Єдине звільнення! Єдина правда!.. Гармонія! Знайти Гармонію! Ось… Ця контора перебуває в Гар-мо-ні-ї!.. Ти чуєш мене, Фердінане? як мозок, не більше! У порядку! В повному порядку! Вслухайся в мої слова! Вдивися в цю річ! Звикай до гармонії! І Гармонія знайде вас! Ви знайдете все, що так довго шукали на дорогах світу… І навіть більше! Безліч інших речей! Фердінане! Мозок, Фердінане! в ньому ви знайдете все! Так! «Майстротрон» — це мозок! Це цілком ясно? Це не те, чого ти хотів? Ти й тобі подібні?.. Безглузде нагромадження клітин! Барикада брошур! Величезне смертоносне підприємство! Некрополь чартистів! Так! ніколи! Тут все рухається! Все шумить! Ти скаржишся! Все гороїжиться, ворушиться! Ледь торкніться до цього! Ризикніть — хоч одним пальцем! Усе збуриться! Тієї ж миті затремтить! Заструмує! Розквітне! Стане ще величнішим! Я не чиню насильства над життям! Я приймаю життя таким, яким воно є! Займатися канібалізмом, Фердінане? Ніколи!.. Щосили намагатися підвести життя до власної концепції длубатися в лайні? Хух! Усе хитається? Все руйнується? Еге! Тим краще! Я не хочу більше рахувати зірки! 1! 2! З! 4! 5! Я не думаю, що мені все дозволено! Право звужувати! виправляти! спотворювати! обтесувати! переробляти!.. Га?.. З чого я це взяв? З вічности? З природи речей? Це неприродно, мій хлопчику! Це не природа! Це підлий виверт!.. Я залишаюся у згоді з Усесвітом! Я залишаю світ таким, яким знайшов!.. Ніколи не поліпшуватиму його! Ні!.. Всесвіт сам по собі! Я його розумію! І він мене розуміє! він зі мною, коли мені треба! коли він мені більше не потрібний, я відпускаю його! Ось як усе відбувається!.. Це питання космогонії! Але я не маю встановлювати іншого порядку! Тоді як у тобі істинного порядку немає! Його нема..!..»