Після двомісячного випробувального терміну він зрозумів, що я ніколи не влаштувався б у іншому місці… Робота в «Майстротроні» була якраз для мене, саме те, що мені потрібно, а в іншому місці та в іншій обстановці я був би абсолютно нестерпним… Це було написано мені на роду… Коли він вигравав, то нічого не відкладав у касу, а ставав ще мерзеннішим, здавалося, що він мстить за себе. Він був ладен повіситися за одне су… Завжди потайний та брехливий, як десяток жіночих бюстгальтерів… Він розповідав мені такі моторошні небилиці, що вночі я згадував їх… І переказував їх сам собі знову, настільки вони були жорсткі… непристойні! І довгі! Я навіть прокидався і схоплювався від цього. Іноді вони були спеціально так закручені й придумані, щоб мені стало зле… Але коли він повертався з провінції після влаштованої там сенсації, успішної справи… наслухавшись компліментів… коли «Завзятий» не надто рвався… тоді у нього з'являлися чудові харчі… Він смітив грішми… Приносив нам купу їжі через двері задньої кімнати… цілими кошиками… Протягом тижня ми так набивали собі черево, що аж тріщали підтяжки… Я намагався скористатися цим, оскільки потім наставав справжній голод!.. Ми жерли соус з часником, зеленню, оцтом та яйцями… готували телятину з грибами… корнішони… сардини… цибуля… а потім приблизно протягом цілого кварталу була одна хлібна юшка без картоплі… Йому було легше, він жер ще раз увечері в Монтрету, зі своєю половиною! Він не худнув… інша справа — я!
Голод змушував мене викручуватися… переважно за рахунок передплатників… Регулярних надходжень фінансів не було… Одні збитки… Він дуже страждав від усієї цієї бухгалтерії… Він мав показувати її своїй дружині. Цей контроль приводив його в розпач… Дратував понад міру… Він пітнів годинами… Були лише хвости та нулі…
Але все ж була одна сфера, де він мене ніколи не дурив, не розчаровував, не залякував і не зраджував, жодного разу! Це була моя освіта, моє наукове навчання. Тут він ніколи не вагався, ніколи, навіть на мить не виявив незадоволення!.. Він був вірний собі! Коли я його слухав, він був щасливий і від задоволення аж сяяв… Я знав, що він був ладен присвятити мені годину, дві й більше, іноді цілі дні, тільки щоб розтлумачити мені якусь річ… Усе, що можна було зрозуміти, до чого можна було дійти, що можна було второпати стосовно напрямку вітрів, руху Місяця, потужности калориферів, дозрівання огірків та віддзеркалення веселки… Так! Він справді був одержимий дидактичною пристрастю. Він хотів би викладати мені всі предмети разом і до того ж час від часу робити мені капості! Він не міг собі в цьому відмовити — ні в першому, ні в другому! Я довго думав про все у задній кімнаті контори, коли лагодив його мотлох… Це було в ньому від народження, ця людина розтрачувала себе… Він повинен був кидатися, від одного до іншого, і справді до кінця. З ним не було нудно! О! цього не скажеш! Моя цікавість підштовхувала мене принагідно сходити до нього додому… Він часто розповідав мені про свою стару, але ніколи її не показував. А вона ніколи не приходила в бюро, вона не любила «Майстротрона». Мабуть, мала на це свої причини.
Коли моя мати впевнилася, що я надійно прилаштований і відразу звідти не піду, що у де Перейра я маю стабільне заняття, вона сама прийшла в Пале-Рояль, щоб занести мені білизну… Власне, це був лише привід… аби подивитися, що це за дім… Вона була напрочуд цікава й хотіла все бачити, все знати… який цей «Майстротрон»?.. Як я живу? Чи достатньо їм?
Від нашої крамниці це було не так уже й далеко… Щонайбільше чверть години пішки… Незважаючи на це, вона задихалася від утоми… Вона була геть виснажена… Я помітив це ще здалеку… в кінці Ґалереї. Я розмовляв з передплатниками. Вона спиралася на вітрини і зупинялася, задихаючись… відпочивала що двадцять метрів… Уже понад три місяці ми не бачилися… Мені здалося, що вона страшенно схудла і ніби аж потемніла й пожовкла, її повіки й щоки зморщилися, багато зморшок з'явилося під очима. У неї був справді хворий вигляд… Як тільки вона віддала мені мої шкарпетки, кальсони і носові хустинки, то відразу ж заговорила про батька, хоч я її ні про що не запитував… Він усе життя буде страждати, зразу ж проридала вона, від наслідків мого нападу. Його вже двічі чи тричі привозили з контори на машині… Він ледь тримався на ногах… Він увесь час був близький до непритомности… Він просив її сказати, що охоче пробачає мені, але більше не хоче зі мною говорити… ще дуже довго… поки я не піду в армію… поки не зміняться мої манери та настрої… Загалом, не раніше, ніж повернуся з військової служби…