Усе це разом повернуло довіру доброї матері… та здалося їй чудовою ознакою… Вона особливо полюбляла камізельки з фланелі. Це служило доказом серйозности намірів, а також того, що її не обманюють. Після зворушливого прощання вона потихеньку вирушила в дорогу… Я думаю, що вперше за своє життя вона була відносно спокійна щодо мого майбутнього і моєї долі.
Це було цілковитою правдою, що я повністю віддавався роботі!.. Я мав чим зайнятися… з ранку до вечора… Крім «вантажів» та друкарні, був ще «Завзятий» у підвалі, нескінченні лагодження, наші голуби, якими я мав займатися двічі, тричі на день… Ці маленькі створіння перебували весь тиждень в кімнаті служниці, на горішньому поверсі попід дерев'яними балками… Вони несамовито туркотіли… Не втихаючи ні на секунду. Вони працювали по неділях, під час польотів, їх піднімали в кошику… Куртіаль відкривав кришку на висоті двісті-триста метрів… Це був чудовий «випуск», з «посланнями»!.. Вони вилітали всі, гарячково тріпочучи крилами… У напрямку до Пале-Роялю!.. Шлях туди був вільний… Вони ніколи не загулювали дорогою, оскільки не любили села й тривалих прогулянок… Завжди поверталися звичним шляхом… Вони дуже вподобали своє горище… і «Тру!.. Рру!.. та Трууу!!.. Рруу!..» Їм більше нічого не було потрібно. Це ніколи не припинялося… Вони завжди поверталися раніше за нас. Ніколи не зустрічав я голубів, які так мало любили подорожі й так кохалися у спокої… Я ніколи не зачиняв їх… Ніколи у них не виникало бажання зробити коло над садом… поглянути на інших пташок… на товстих сірих бурчунів, які пустували на галявині… навколо басейну… на статуях!.. На Демулені!.. На Тоторі! Яким влаштовували добрячий макіяж!.. Анітрохи! Вони спілкувалися лише один з одним… Їм було добре в комірчині, де вони ледве могли рухатися, звалені в купу у своїй клітці… Через корм вони обходилися недешево… Зерна було потрібно величезна кількість, голуби були ненажерами… Просто ненаситні! ніколи б не подумав! Температура у них була завжди підвищена, сорок два градуси та кілька десятих… Я ретельно збирав їхній послід… Робив із нього маленькі купки вздовж стін та залишав на просушування… Це трохи компенсувало нам витрати на їхній харч… Оскільки це було чудовим добривом… Разів зо два на місяць, коли набирався цілий лантух, Куртіаль відвозив його, добриво було йому потрібне для власних сільськогосподарських культур… на пагорбі в Монтрету. Там він мав чудовий будинок та великий експериментальний сад… кращого ферменту годі було шукати.
Я чудово порозумівся з голубами, вони трохи нагадували мені Джонкінда… Я навчив їх виробляти різні штуки… Вони мене знали… Звичайно, вони їли з руки… Але я домігся набагато більшого, вони могли втриматися, всі дванадцять, сидячи на ручці мітли… Я домігся того, що коли я піднімався й спускався з ними з горища, жоден із них не рухався і не намагався злетіти… Це були справжні домонтари. Коли їх запихали в кошики, щоб їхати, вони ставали жахливо сумними. Переставали туркотіти. Ховали голови в пір'я. Їх це дуже гнітило.
Минуло ще два місяці… Потроху Куртіаль перейнявся до мене довірою. Він нарешті переконався, що ми створені одне для одного… Зі мною було вигідно мати справу, я не був вибагливий у їжі, не вимагав грошей, не стежив за часом роботи… Ніколи не дорікав йому!.. Коли у мене був вільний вечір і мене залишали у спокої після сьомої години, я був задоволений своєю долею…
З того моменту, коли він ішов на потяг, щоб їхати додому, я ставав єдиним господарем усієї контори й часопису… Я сам приймав винахідників… Підбадьорював їх, а потім вирушав до вулиці Рамбюто з візком та цілою купою часописів і журнальних паперів. На початку тижня я мав забирати останню коректуру, гранки, виготовлені кліше та ілюстрації. А ще були голуби, «Завзятий» та інші справи, ні секунди перепочинку… А він вирушав у свою діру. Говорив, що у нього термінова робота! Гм! Неоземлеробство!.. Так і казав, без жартів… Але я все одно думав, що це брехня… Іноді він не повертався, і його не було днів два, три… Я особливо не переймався… Дозволяв собі трохи розслабитися, це мені було потрібно… Я годував птахів нагорі під дахом, а потім просто посеред вітрини вішав записку «Сьогодні зачинено»… І спокійно вмощувався на лавці під деревами поблизу… Звідти спостерігав за будинком, за алеями та відвідувачами… Я спостерігав, як навколо весь час вештається та сама банда голодранців, маніяків та божевільних, орда скандалістів, докучливих передплатників… Вони натикалися на напис, торгали за ручку і відвалювали, а я був дуже задоволений.