— Тобі все одно, як жити! Нащо тобі це все? тобі абсолютно начхати на будь-які наслідки, які можуть мати наші найнезначніші вчинки та найнесподіваніші думки!.. Ти не переймаєшся цим і на копійку!.. Ти геть непробивний, еге ж? ізольований! скутий у глибині своєї душі… Ти не йдеш на контакт ні з чим… Ні з чим, еге ж? Так! Пити! Спати! У себе нагорі… абсолютний спокій!.. Укритися з головою на софі!.. Ось твоя мета… Розпухнути від добробуту… Земля продовжує обертатися… Як? Чому? Незрозуміле диво! Її обертання… надзвичайно таємниче… непередбачуване… в небі, серед сліпучих комет… цілком невідомих… від одного оберта до іншого… та кожна секунда — це результат і прелюдія до нескінченної низки інших чудес… що настануть через тисячі!.. Фердінане! мільйони! мільярди трильйонів років… А ти? що ти робиш тут, посеред цієї космогонічної гонитви? великого зоряного скупчення? Га? Ти жереш! Ковтаєш! Хропеш! Витріщаєшся!.. Так! Салат! Швейцарський сир! Мудрість! Ріпа! Усе! Ти купаєшся у власному багні! валяєшся! Качаєшся в ньому! Здоровий! Бадьорий! Тобі нічого не треба! Ти проходиш під зірками… як під травневим дощем… Що ж! Ти просто дивовижний, Фердінане! ти справді гадаєш, що це триватиме вічно?..
Я промовчав… Я ніколи не думав ні про Місяць, ні про зорі, ні про нього!.. Та все-таки про дещо я думав! І він це чудово розумів, клятий пройдисвіт!..
— Принагідно зазирни туди, в шухлядку. Тільки потім поклади їх на місце. Я отримав щонайменше сотні таких листів. Я хотів би їх позбутися!.. Послухай, розсортуй їх!.. Ти ж любиш порядок!.. Отримаєш задоволення!..
Я добре знав, чого він хоче… Він хотів далі дурити…
— Ти знайдеш ключ на лічильнику… Я відлучуся ненадовго! Ти сам зачиниш контору… Ти залишишся тут, щоб відповідати відвідувачам… — він аж сяяв… — Скажи, що я поїхав! далеко!.. Дуже далеко!.. В експедицію!.. В Сенегал!.. В Пернамбуку!.. до Мексики!.. Куди хочеш!.. Чорт забирай!.. годі з мене!.. Мене нудить, коли я бачу, як вони з'являються з глибини саду… Варто мені помітити їх, як мені стає зле!.. Мені байдуже!.. Говори їм усе, що хочеш… Скажи їм, що я на Місяці!.. Що не варто мене чекати… Тепер відчини мені підвал! Притримай ляду! Але не опусти її мені на голову, як минулого разу!.. Це напевно було зумисно!..
Я нічого не відповів на його слова… Він заліз у отвір. Спустився на дві, три сходинки… Трохи почекав і додав:
— Ти не злий, Фердінане… Твій батько помилявся щодо цього… Ти не поганий… Ти ніякий, ніякий, ось так!.. Прото-плазматичний! Якого ти місяця, Фердінане? Якого місяця ти народився, я хотів запитати?.. Лютий? Вересень? Березень?
— Лютий, Учителю!..
— Я ладен був побитися об заклад! Лютий! Сатурн! Ким ти хочеш стати? Бідолашний дурнику! Але це ж безглуздо! Опустиш ляду! Але коли я повністю спущуся! До самого низу, чуєш! не раніше! Щоб я не віддавив собі великого пальця! Ця драбина жахливо хитається! Вона не закріплена на середині!.. Я повинен постійно її лагодити! Давай!.. — Він знову заволав з глибини підвалу… — Дайте мені спокій! Зануди! П'яниці! Ти чуєш, мене ні для кого немає! я усамітнююся! я цілком усамітнююся!.. Я у від'їзді, можливо, дві години… можливо, два дні!.. Але я не хочу, щоб мене турбували! Не хвилюйся! Може, я вже ніколи знову не піднімуся! Ти нічого не знаєш! якщо тебе запитають!.. Я в глибокій медитації!.. Вловив?..
— Так, Учителю!
— Повна! Вичерпна!.. Фердінане! Абсолютна ізоляція!
— Так! Учителю…
З усієї сили я зачинив згори ляду, здійнявши хмару пилу! Вона грюкнула, як гармата… Я накидав газет, аби її замаскувати, і ляди не було видно… А тоді піднявся годувати голубів… Я довгенько залишався нагорі… Коли я спустився знову, він був ще у підвалі, я запитав себе, чи часом чогось не сталося!.. Почекав ще трохи… Півгодини… три чверті години… а потім вирішив, що час закінчувати цю комедію… Тоді я підняв ляду й зазирнув досередини… Не помітивши його, я почав галасувати!.. Загримів лядою об підлогу… Йому довелося відповісти… Це змусило його вийти з небуття… Він увесь час прохропів під підвальним віконцем у складках «Завзятого» серед шовку та великих пухирів оболонки… Мені теж потрібно було працювати… Я вигнав його… Він піднявся до рівня підлоги… І виліз, протираючи свої баньки… обтрушуючи рединґот… Цілковито приголомшений, він заліз у контору…
— Я засліплений, Фердінане! Це чудово… Чудово… Це справжня феєрія…
Він увесь аж спух і навіть більше не розбазікував, він заспокоївся… й, поклацуючи язиком, вийшов з контори… Злегка погойдуючись після сну, він прошкував, як краб, по діагоналі… У напрямку до павільйону Режанс!.. То була кав'ярня, що виглядала як фаянсовий вольєр, з красивими трюмо, в той час воно стояло серед занедбаного квітника… Він сідав поближче… за столик біля дверей… Я з крамниці добре його бачив… Для початку вливав у себе абсент… За ним зручно було спостерігати… У нас на вітрині весь час стояв дуже гарний телескоп… Екземпляр, що залишився після великого конкурсу… Може Сатурна через нього й не було видно, зате я чудово бачив самого де Перейра, як він цмулить своє пійло. Потім він пускав навздогін вермут… Я визначав це за кольором… А зразу після цього випивав свій знаменитий «суворий ґроґ», наостанок.