— Займися ним! Фердінане! Займись ним гарненько! — радив мені цей пройдисвіт. — Займися ним! поки я помізкую!.. Я надто добре знаю все, що він скаже! Це справжній зануда! Щоразу на нього йде не менше двох годин!.. Через нього я весь час ніяк не можу зосередитися! Чортзна-що! Най би його шляк трафив! Ти маєш знищити цю напасть! Убий його! Прошу тебе, Фердінане! Він не повинен більше гуляти світом!.. прибий його на місці! Спали! Розвій його прах за вітром! Мені на це просто начхати! Але, заради Бога, нізащо, ти чуєш, не пропускай його до мене! Скажи, що я в Сингапурі! в Коломбо! у Гесперид! Що я відновлюю береги каналу на перетині Суеца й Панами! Байдуже що! Всі засоби добрі, аби лиш не бачити його знову!.. зглянься наді мною, Фердінане!..
Отже, саме я з кам'яним виразом обличчя мав приймати всі удари на себе… У мене була своя власна система… Як і «Будинок для себе», я перевершував співбесідників у гнучкості… Я зовсім не пручався… Зіщулювався під натиском люті… ба більше… Я вражав недоумка-відвідувача силою своєї ненависти до огидного де Перейра… вмить знищував його… завдяки набору найжорстокіших образ!.. Тут я був на висоті!.. Я змішував його з лайном! таврував! поливав брудом! Цю огидну скотину! Нечуване лайно! Ще в двадцять разів! у сто разів! у тисячу разів гірше, ніж він сам міг уявити!..
Заради його внутрішнього задоволення я волав на все горло і робив з Куртіаля якийсь горщик з огидним, текучим, пластиковим гівном… Це було незрівнянно!.. Я цілком віддавався цьому… Я тупав майже по ляді за компанію з черговим психом… Силою свого обурення, щирістю та руйнівним натхненням я перевершував їх усіх! Мене неможливо було втримати… Я впадав у транс… Це було щось неймовірне… Я весь смикався, проклинаючи його… Неможливо було передати, в який пароксизм я впадав у своїй безмежній люті… У мене це було від батька… і веселенького минулого… У люті мені не було рівних!.. Найбожевільніші та найнесамовитіші маніяки губилися, коли я брався за справу… хоч я і був молодий… Вони йшли геть приголомшені… прибиті силою моєї ненависти… моєю нестримною злістю та жадобою помсти, яку я виношував у собі… Вони йшли від мене у сльозах, довіряючи мені самому покінчити з ненависним Куртіалем, з цим гівном… гадючником пороків… облити його лайном, набагато липкішим, ніж у надрах вбиралень! Виразка на тілі суспільства! Потрібно розмазати це лайно по стіні… звити з нього мотузки… зняти з нього стружку… покласти його замість підстилки у нужнику, між асенізаційною бочкою та канавою… Запхати його туди раз і назавжди… щоб йому вічно срали на голову!..
Щойно відвідувач забирався геть і відходив на безпечну відстань… Куртіаль підповзав до ляди… Він ледь її піднімав… І боязко визирав звідти… Потім вилазив нагору…
— Фердінане! Ти щойно врятував мені життя… О! Так! Життя!.. Це факт! я все чув! Ох! Саме цього я й побоювався! Ця горила розчленувала б мене! Тут, просто на місці! Розумієш?..
Потім він раптом замислився… Після всього, що я видав, він відчував певне занепокоєння… Грандіозна сцена з отим типом…
— Але я… Фердінане! Принаймні, зізнайся мені відразу, чи не впав я настільки у твоїх очах? Ти можеш мені сказати? Ти можеш бути відвертим зі мною, еге ж? Я все вислухаю, якщо хочеш! Ну ж бо!.. Ці комедії, сподіваюся, нічого не зачіпають у твоїх почуттях? Це було б жахливо! Ти зберіг свою повагу до мене? Ти ж знаєш, ти завжди можеш на мене цілком покластися! Присягаюся! Ти мені віриш? Ти вже почав мені довіряти, еге ж? Скажи мені, почав чи ні?
— Так! Так, звичайно… Я думаю… Я думаю, що якраз починаю…
— Тоді послухай мене, мій любий Фердінане!.. Під час цієї божевільної сцени… я багато про що передумав… поки цей бридкий тип… викрикував свою гидоту… Я сказав собі: бідолашний Куртіаль! цей лемент! Усі ці крики, плітки і просторікування жорстоко калічать твою долю… Й не приносять жодної користи твоїй справі! Якщо я кажу «справа»! Розумієш! То мова йде не про гроші! Я маю на увазі щось значно дорожче й крихкіше! Величезне нематеріальне багатство! Найзаповітніша Мета! Віднайдення вічної теми! Тієї, що має нас усіх окрилити… Спробуй-но здогадатися, Фердінане! Швидше! Час іде! Хвилина! Година! В моєму віці це вже ціла Вічність! Ось побачиш! Усе так і буде, Фердінане! так і буде! — Його очі зволожувалися… — Послухай ще, Фердінане! Я сподіваюся, що колись ти зрозумієш все… Так!.. Ти реально оціниш мене, коли мене вже не буде з тобою і я не зможу нічого сказати на свій захист!.. Саме тобі, Фердінане! тобі відкриється істина!.. І ти захистиш моє добре ім'я від паплюження!.. Саме ти! Я розраховую на це, Фердінане! Вірю в тебе! Якщо звідусіль лунатимуть голоси: «Куртіаль був негідником, найгіршим з покидьків! фальсифікаторів! Такого мерзотника, як він, ще треба пошукати…» Як ти на це відповіси, Фердінане? Тільки так… Чуєш? — «Куртіаль зробив лише одну помилку! Але вона виявилася фатальною! Він думав, що світові, аби змінитися, потрібен розум… Світ змінився… Це факт! Але розуму в ньому не додалося…» І це все, що ти скажеш! Тільки це! Нічого більше! Не треба додавати нічого!!! Це звичайна річ, Фердінане! Звичайна річ! Щось зовсім нікчемне легко вмістити у величезному… Але як звести величезне до мізерного? Ох! У цьому причина всіх бід! Фердінане! І ні в чому іншому! Всіх наших бід!..