Він і далі торочив те саме… не слухаючи мене… й вийшов через коридор… Він нагадував сновиду…
Наступного дня я чекав його весь вечір… що він прийде… прийде з п'ятдесятьма трьома тисячами… Минуло п'ять годин… Нарешті він приперся… Я бачив, як він ішов через садок… Не звертаючи уваги ні на кого в конторі… Він пройшов просто до мене… Схопив мене за плечі… І стис мене в своїх обіймах… Він більше не вихвалявся… Він ридав…
— Фердінане! Фердінане! Який я жалюгідний мерзотник! Паскудний негідник… Яка ганьба!.. Я все втратив, Фердінане! Все моє! твоє! мої борги! твої! газ! усе!.. Я винний ще одну ставку Нещодавно!.. палітурникові я винен 1800 франків… У консьєржки в театрі я позичив ще 30 франків… Я винен ще 100 франків сторожеві в Монтрету!.. Я зустріну його сьогодні ввечері… Ти бачиш, до чого я докотився!.. О! Фердінане! Ти був правий! Мені кінець!..
Він журився… катувався… рахував… і знову перераховував усі гроші… Скільки всього він був винен?.. Щоразу виходило все більше… Він знаходив стільки боргів, що я думав, він їх вигадував… Він шукав олівця… І збирався почати все знову… Я рішуче зупинив його… І сказав йому:
— Стривайте! Стривайте, пане Куртіаль! Ідіть заспокойтеся! На що це схоже?.. Якщо прийдуть клієнти! Що вони подумають? Вам ліпше піти відпочити!..
— Фердінане! Твоя правда!.. Ти говориш розумніше, ніж твій учитель! Жалюгідний стариган! Жахіття, Фердінане! Жахіття!..
Він обхопив обіруч свою голову…
— Це неймовірно! Неймовірно!..
Геть знетямлений він пішов відчиняти ляду… І зник… Я знав уже цей його цирк! Завжди було те саме!.. Після його чергового ідіотизму… після жування шмарклів приходили роздуми… «А як же харчування, друже мій! Таки треба буде знайти кредит!..» Але мені ніде не давали в борг!.. Ні пекар!.. ні продавець фруктів… Він, ця скотина, звичайно, думав, що я не зробив жодних припасів… Він дуже помилявся, бо я змушений був вжити свої застережні заходи… Я не будував повітряних замків!.. І мав слушність!.. Зрештою, я виявився спритнішим!.. Я перетрусив усі шухляди й таки протримався місяць… І харчувалися ми не так уже й кепсько… Не салом із сіллю! А справжнім найкращим м'ясом!.. смаженою картоплею… і конфітюром… «чистий цукор»… Ось яким я був.
Йому не хотілося засмучувати свою дружину… Вона в Монтрету нічого не знала.
Дядько Едуар повернувся з провінції, ми його давно не бачили, він заскочив у суботу ввечері… Прийшов розповісти мені новини про моїх батьків і про дім… Їхнє невезіння тривало!.. Батько, незважаючи на всі зусилля, так і не зміг піти з «Коксінелі»… А це була його остання надія… У «Конніванс-Енсанді», навіть якби він добре друкував на машинці, він був не потрібен. Вони вирішили, що він занадто старий для молодшого службовця… ще й занадто сором'язливий для роботи з людьми… Отож, йому довелося викинути це з голови… чіплятися за своє місце… та привітно всміхатися до Лепрента… Це був важкий удар… Після цього він зовсім перестав спати.
Барон Мефез, керівник відділу страхування життя, дізнався про його пошуки роботи… Він завжди відчував огиду до мого батька і постійно діймав його… Він спеціально змушував його підніматися на шостий поверх лише для того, щоб ще раз повторити йому, яким йолопом він його вважає… і що той переплутав усі адреси… Звичайно, це була неправда…
Розмовляючи зі мною, дядько Едуар… вагався… а можливо, всерйоз гадав… що моїм старим принесе задоволення на хвилину побачити мене… З моїм батьком усе владналося… У них і так досить неприємностей… Вони вже багато вистраждали… Давалася взнаки його природна доброта… Але на одну думу про це у мене розливалася жовч… До горла підступала нудота… Зі мною вже не можна було експериментувати…