Знову гепнулася в крісло… Й злегка обмахувалася розгорнутою газетою… переводила дух… сякалася… Нарешті й ми з Куртіалем змогли вставити кілька слів!.. І потім навіть виголосили невеличку промову, намагаючись пояснити їй, як і чому стався цей крах… Про дівчаток більше не згадували… говорили лише про кулю… Це трохи змінювало справу… Ми розповіли… що в оболонці справді не залишилося жодної живої нитки… Він намагався говорити їй компліменти…
«О, моя Ірен! Фердінане! Ви, звичайно, самі бачите, яка вона чудова!.. Вона чудова дружина!.. Піднесена натура! Я зобов'язаний їй усім, Фердінане! всім! Це абсолютно очевидно! Я готовий кричати про це на кожному кроці!.. Я ніколи ні на секунду не міг засумніватися в її коханні до мене! В її відданості! Готовності до самопожертви! Ні!.. Вона просто одержима! звичайно, надзвичайно збудлива! Це від сильного кохання! Вона дуже імпульсивна! Але зовсім не злостива! зовсім ні! зовсім ні! вона втілення доброти!.. Хоч до рани прикладай. Просто дуже запальна! Правда, моя люба Ірен?..» Він підсунувся й спробував її обійняти!..
«Облиш мене! Облиш мене, мерзотнику!..»
Він не тримав на неї зла… Лише хотів, аби вона все зрозуміла. Але вона впиралася у своїй злості!.. Він говорив їй, що випробував неможливе!.. вже додано десять тисяч шматків… усе перешито… підкладено підбійки всіх кольорів і розмірів, але «Завзятий» уже годі відремонтувати… він увесь стовбурчиться, як гармошка… міль пожерла всі пройми… пацюки прогризли клапани… і він більше не тримається в повітрі! ні прямо, ні криво! Його неможливо використовувати навіть як віхоть! навіть як ганчірку! навіть як підтирачку для дупи!.. Він більше ні на що не годився!.. Та вона по-справжньому не вірила нам!.. Даремно ми перераховували всі деталі… просили її не засмучуватися! Пнулися із шкіри! Божилися! Запевняли! перебільшували! Там, де це було можливо!.. Вона була непохитна!.. Не вірила нам!.. Ми показали їй листи, які засвідчували всі наші невдачі… вони приходили звідусіль!.. Нас більше ніде не хотіли бачити… навіть безкоштовно і з доброчинною метою. Нам скрізь відмовляли… ще й часом не дуже ввічливо… Літальні апарати, які були важчі за повітря, завойовували все! міста!.. порти… ярмарки!.. І так було насправді!.. Повітряні кулі вийшли з ужитку… навіть у найдальшому закутку, в Бретані!.. А з департаменту Фіністер нам так прямо й написали у відповідь на нашу пропозицію приїхати: