«Пане, з вашим мотлохом вам місце в музеї, а у нас в Кралок-сюр-Іль його немає! Я дивуюся, чому вам ще дозволяють виходити! Цвинтарний доглядач нехтує своїми обов'язками! Наша молодь тут не збиткується над небіжчиками! Вона хоче розважатися! Спробуйте затямити це раз і назавжди!.. Якщо маєте вуха!..
Жоель Балаве, насмішник місцевий та бретонський».
Вона перебрала всі теки, але це не надто на неї вплинуло… Нарешті вона ледь полагіднішала… Й побажала вийти… Ми повели її в сад… Посадовили між нами на лавці… Цього разу вона говорила цілком розумно… Але й далі наполягала, що «Завзятий», попри все, можна ще підрихтувати… і він прислужиться… під час двох чи трьох свят у провінції… Цього б вистачило, щоб задобрити архітектора… Вони отримали б нову відстрочку… й будинок був би врятований… треба діяти!.. ще нічого не втрачено!.. Вона залишалася при своїй думці… Й більше нічого не хотіла розуміти… Ми знову набили їй люльку… Куртіаль сидів поруч і жував тютюн. Він завжди жував сиґарети.
Перехожі озиралися на нас… вони були заінтриговані… особливо товстухою… Схоже, вона довіряла мені більше, ніж своєму чоловікові… А я тим часом далі просторікував про трагічні обставини… Намагався пояснити їй, які перешкоди виникли на нашому шляху… І як ми марно силкувалися їх подолати. Вона слухала мене з недовірою, їй здавалося, що я задурюю їй голову… Вона знову почала скиглити…
— Але у вас немає навіть бажання! Я чудово це бачу! ні в того, ні в того! Тоді я сама! я візьмуся за це!.. Сама підіймуся на кулі! Ви побачите, як я полечу! Я підіймуся на 1200 метрів! Якщо їм хочеться чогось незвичайного! На 1500 метрів! На 2000! Все одно, на скільки! Як скажуть! Я їм покажу!..
— Ти помиляєшся, моя куріпочко, — перебив її де Перейр… — ти страшенно помиляєшся!.. З такою оболонкою, як наша, ти не піднімешся й на двадцять метрів!.. Навіть на один! Ти впадеш у канаву! І навіть до цього не дійде! Вони не запросять тебе, незважаючи ні на що! Навіть капітан з його «Другом хмар» і конем! з усім його базаром та гамором! Цей Растоні зі своєю донькою! Разом з трапецією й букетами… Навіть вони більше нікому не потрібні!.. їм скрізь відмовляють! Скрізь те саме! Справа не в нас, Ірен! Такий час!.. Це кінець!.. І не лише для «Завзятого»!..
Але даремно він говорив, присягався й божився… вона була незворушною… Й сперечалася з дедалі більшим запалом…
— Це ви! ви самі дозволяєте себе перемогти! Мода на аероплани? Вона мине вже наступного року!.. Ви шукаєте відмовок, бо вже наклали повні штани!.. Так би й сказали! Замість того, щоб виправдовуватися! Якби у вас вистачило сміливости… скажіть це прямо… замість того, щоб вішати мені на вуха локшину… ви б побільше працювали!.. це все балачки! А як же бути з будинком? Як ми його оплатимо? Чим? І так вже три місяці прострочено! Плюс дві кредитні відстрочки!.. Хіба ми це можемо оплатити твоїм жалюгідним журнальчиком?.. Він напевне приносить одні збитки!.. А повістки!.. Я в цьому абсолютно впевнена… ти думаєш, я цього не знаю?.. Значить, ти все кидаєш? Це вже вирішено, чи не так? Свиняче рило!.. Ти вже назавжди розпрощався з усім! Цілий будинок!.. вісімнадцять років економії!.. Викуплений по камінчику… По сантиметру!.. Ділянка, яку роками впорядковували! Ти віддаєш усе це в заставу!.. Все кидаєш!.. Тобі на все наплювати!.. Тремтиш від страху… — вона затрясла своєю головою… — Річ не в кулі!.. Я знаю!.. То що? Кінчити своє життя під мостом? Ти вільний!.. Вільний! Брудний ідіоте, скотиняко! Тобі навіть не соромно за свою поведінку!.. Ти повернешся назад, мерзенний волоцюго, до таких самих шахраїв!.. Туди, звідки я тебе витягла!.. О! Так!.. А у мене, Фердінане, ви знаєте, була родина!.. Він понівечив усе моє життя!.. Зіпсував мій характер! Розлучив мене з моїми близькими!.. Кровопивець! Обідранець! А моє здоров'я!.. Він зжер мене, знищив!.. Щоб закінчити безчестям!.. Ну ж бо! О! Чоловікам не звикати! Дивовижно! Не вкладається в голові! Вісімнадцять років економії! поневірянь… негараздів!.. усі мої жертви…
Коли Де Перейр почув, з якою пристрастю його проклинають… то втратив усе своє нахабство!.. Він уже більше не козирився!.. І теж заплакав!.. залився слізьми… Й кинувся в її обійми!.. Він благав у неї прощення!.. Її люлька впала!.. Вони стали гарячково обійматися… У всіх на очах!.. І досить довго… Але навіть у його обіймах вона не вмовкала… Й продовжувала в тому ж дусі…
— Я хочу полагодити його, Куртіалю! Я хочу його полагодити! Я відчуваю, що можу це зробити! я певна, що він ще витримає! переконана в цьому! я ладна побитися об заклад!.. Поглянь на нашого «Архімеда». Він протримався сорок років!.. Подумай, адже він ще міг би літати!..