Уся шантрапа з Пасажу… перекупники парасольок… Візьйо з кисетами тютюну, дочки кондитера… Всі чекали… Фатальна пані Кортилен також була тут, поряд з нами… з револьвера в неї за поясом ішов запах парфуму… Аромат огортав усе довкола… Пані Ґуную під вуалетою, що стільки років просиділа безвилазно у своїй кімнаті через свої гнійні очі, та сторож у трикутному капелюсі перемовлялися, вирядившись, ніби на свято, біля свого № 31, і навіть Ґастон, один з померлих хлопчиків родини палітурника, спеціально повернувся. Він ссав грудь своєї матері. Слухняно лежав у неї на колінах і чекав, коли з ним підуть на прогулянку. Мати тримала його обруч для гри серсо.
Із цвинтаря в Тьє прибула тітка Арміда, до Пасажу вона під'їхала на візку. Вирішила прокататися… Вона так постаріла з минулої зими, що взагалі втратила обличчя, яке перетворилось на драглисте тісто… Та я таки пізнав її за запахом… Вона подала мамі руку. Мій батько Оґюст уже був готовий, трохи попереду всіх, як завжди. Його годинник висів у нього на шиї, велетенський, як будильник. Одягнений він був доволі дивно: в рединґот, канотьє, на пальці чималенький перстень, поряд ебонітовий велосипед, панчохи щільно облягали литки. Його дженджуристий вигляд з квіткою в петлиці дратував мене більше, ніж зазвичай. Моя бідолашна мати відповідала невпопад на його урочисте привітання… Пані Меон, сучисько таке, на своєму капелюшкові серед пір’я утримувала в рівновазі нашого Тома… Вона нацьковувала його на всіх перехожих.
Ми йшли слідом за велетенською покупницею, до нас приставало дедалі більше людей, вона крокувала на чолі колони… Продовжувала рости… Вже мусила пригинатися, щоб не розбити скляного даху… Майстер візитівок вистрибнув з підвалу, саме коли ми проходили, він пхав поперед себе візок з двома своїми шмаркачами, йшов дуже шпарко… у візку ще була купа банкнотів… Усе купюри на сто франків… Щоправда, фальшиві… То його темні справи… Власник крамниці музичних інструментів з № 34, який мав грамофон, шість мандолін, три волинки та піаніно, не збирався нічого залишати… Волів забрати з собою все. Біля його вітрини усі впряглися, аби зрушити з місця поклажу, ще зусилля — і все завалилося… Жахливий гуркіт!
З кав'ярні Ґреньє-Монден навпроти № 96 струмує цілий оркестр чудових музик… Вони зібралися подалі від велетки. Повторюють три популярні акорди… Скрипки, волинки, арфи… Тромбони й валторни видувають ноти дедалі вище, виходить так гарно й гучно, що натовп шаленіє від захвату…
Раптом заплигали тендітні, причепурені білетерки в легких очіпках… Вони пурхають серед мандаринів… У № 48 три бабушенції, які стовбичать тут уже п'ятдесят два роки й завше такі запопадливі та уважні до покупців, умить трощать свою крамницю, гамселячи по всьому добрячим києм… дві відьми здихають на тротуарі з розпанаханами черевами… Три карги прив'язують до своїх сідниць грілки, аби швидше бігти… Велетенська пані сипле навсебіч різними речами… Крадені дрібнички випадають з усіх складок її спідниці… Вона вже все розгубила… Тапер намагається попідбирати… Біля ювелірної крамниці Сезара вона обтрушує й обсмикує свою сукню, обвішується підробними намистами й перлинами… Усі з неї регочуть… З миски вона черпає повними жменями й розсипає через віконце в скляному даху купу аметистів… Усе набуває фіолетової барви. З іншої миски вона засипає весь дах топазами, й нараз усе стає жовтим… Ми пройшли майже весь Пасаж… Перед нами й позаду нас — величезна юрба… Продавчиня канцтоварів, що в № 86, в якої я поцупив безліч олівців, хапається за мої штани… А вдова, що торгує старовинними шафами, в які я стільки разів дзюрив, скрізь мене розшукує!.. Я вже не регочу… Продавець парасоль рятує мене, я ховаюся під однією з його парасоль. Якщо мене помітить тітка Арміда, мені доведеться цілувати її сирну голову…
Тепер дядько Едуар на своїй триколісній машині їде за батьком, той так уважно розглядає бруківку, що велосипед під ним аж прогнувся. З його ніздрі визирає здоровенна каменюка. Мотор туркоче ніжно, як закоханий голуб, та очі Едуара звисають на двох билинках до самої бруківки, аби нічого не проґавити… За кермом, потонувши в подушках, сидить тітка Арміда й про щось там патякає з елеґантним паном, убраним у чорне. Він тримає величезний термометр, учетверо більший за мене самого… То був лікар з Гесперид, прийшов її оглянути… Його знеможене обличчя випромінює тисячі часток світла… Побачивши його, сусіди розкланюються. А потім показують свої сідниці. Він плює на них… Він навіть не має часу на перерву. Всі гуртом кидаються до виходу… Натовп заполонив Бульвари…