Щойно господар за поріг, малого Робера вже не можна було спинити. Він згорав від нетерплячки побачити, як Антуан шворитиметься з господинею. Він казав, що це обов'язково станеться. Він був просто природжений підглядайко.
Протягом першого тижня ми не зауважили нічого особливого… Тепер на мені лежала справа пошуку замовлень на ремонт, я оббігав вулицю де Прованс та Бульвари й приносив усе, що траплялося під руку. Цього заледве вистачало! Більше я не тинявся зі своєю колекцією. Мене б тоді зразу вигнали…
Антуан далі працював над маленькою статуеткою, вдосконалював її. Він був здібним. І ось через тиждень господарка раптом змінила своє ставлення до мене. Раніше вона завжди тримала мене на відстані й не розмовляла зі мною в присутності Ґорложа, аж тут стала така привітна, доброзичлива й приятельська. Спершу я подумав, що тут щось нечисто. Та врешті таки повівся на це. Я гадав собі, може, це тому, що я став приносити більше користи?.. Що знаходив невеличкі замовлення?.. Щоправда, якихось статків це не давало…
Ґорлож був завжди недовірливим і розпорядився, щоб до каси не вносили банкноти! Він сам усе одержить, коли повернеться. Клієнтам було надано кредит.
Одного ранку, коли я рано прийшов, то застав пані Ґорлож у майстерні, вона вже встала й прогулювалася собі там… Вдавала, ніби щось шукає біля верстата… На ній був пишний пенюар… Мені це здалося дуже незрозумілим і дивним… Вона підійшла… й промовила до мене:
— Фердінане! Сьогодні ввечері, коли ви повернетесь після своїх справ, було б дуже люб'язно з вашого боку, якби ви принесли мені невеличкий букетик! Це так прикрасить дім… — Вона глибоко зітхнула… — З часу від'їзду мого чоловіка я не наважувалася вийти…
Вона все крутилася біля мене, погойдуючи стегнами. Вона мене спокушала. Це було очевидно. Двері в її кімнату були широко прочинені. Я бачив її постіль… Я стояв як укопаний… Навіть не намагався щось зробити… Антуан і Робер повернулися з бістро… Я нікому нічого не сказав…
Увечері я приніс три півонії. То було все, що я зміг купити. В касі було порожньо. Для мене й це було забагато. Я знав, що мені ніхто нічого не відшкодує.
А потім і Антуан, своєю чергою, став нараз таким чемним, товариським… Раніше він тільки кричав на нас… А тепер став просто чарівним… Навіть не хотів, щоб я ходив у пошуках замовлень на ремонт… Він мені так казав:
— Відпочиньте!.. Побудьте трохи в майстерні… Подивіться на наші вироби!.. За замовленнями можна піти й пізніше!..
Та хай би як довго тривали вдосконалення, але нарешті шпилька до краватки була готова… Вона повернулася від полірувальника. Тепер була черга за мною, я мав її віднести замовникові… Саме тоді господарка одержала листа від Ґорложа… Він просив не квапитись, потримати коштовність удома… Почекати його повернення. Він сам віднесе її малому китайцеві… А тим часом я можу показати цю чудову прикрасу деяким клієнтам-любителям…
Тут мене пройняв неспокій! Усі справді захоплювалися цією маленькою статуеткою… Він гарно виглядав на своїй підставочці, цей золотий Шак'я-Муні!.. Та й металу він мав цілих вісімнадцять каратів!.. На той час то було не абищо!.. Усі сусіди-знавці вітали нас… Це була честь для будинку!.. Клієнтові не буде на що нарікати!.. Ґорлож повернеться лише за десять днів… І я мав ще вдосталь часу, аби покрасуватися із статуеткою в різних крамничках…
— Фердінане! — радила мені господарка. — Залиште її ввечері тут, у вашому ящику… Ви ж знаєте, ніхто її не торкнеться! Заберете її завтра вранці!
Та я вважав за ліпше зберігати її у своїй кишені й забирав її додому. Мені це здавалося надійнішим… Я пришпилив її подвійними шпильками, одною величезною та двома маленькими з кожного боку… Всі сміялися з цього. «Він її точно не загубить», — казали.
Наша майстерня була крита шифером, від чого там було страшенно задушливо, навіть наприкінці вересня. Так спекотно, що всі постійно щось цмулили.
По обіді в Антуана часом уже геть дах їхав. Він горлав пісні так, що його було чути на весь двір аж до будки консьєржки… Постійно накачувався абсентом, загризаючи купою печива. Ми також усі трохи перекушували. Разом з Робером ми ставили під кран на сходовому майданчику всі принесені нам пляшки з пивом, аби вони там прохололи. Їх набрали в кредит цілі кошики. Щоправда, в бакалійників це викликало невдоволення, вони були добрячими жмикрутами… У певному сенсі це було справжнє шаленство пристрастей… Просто всі подуріли від спеки й свободи.