Біль розлуки в момент від'їзду був навіть більший, ніж я гадав. Часом буває важко втриматися. Ми втрьох стояли принишклі на пероні Північного вокзалу… Чіплялися одне за одного, намагаючись триматися разом… Як тільки потрапиш у натовп, стаєш боязким, намагаєшся не впадати у вічі… Навіть мій батько, який часом так горлав у Пасажі, опинившись на вулиці, цілковито втрачав цю здатність… Він якось увесь зіщулювався. То лише вдома він вергав громи й блискавиці. Варто було комусь на вулиці звернути на нього увагу, як він одразу червонів… І наполохано роззирався…
То було небувалою сміливістю — відпустити мене в такі далекі краї… Ось так, зовсім одного… Раптом нам стало лячно… Мати, як найвідважніша, стала шукати людей, які їхали туди само, куди і я… Ніхто нічого не чув про Рочестер. Я пішов займати своє місце… Мені ще раз нагадали про найнеобхідніше… Надзвичайна обережність… Не виходити, поки потяг не зупиниться… Ніколи не переходити через колії… Роззиратися навсібіч… Не гратися з дверима… Уникати протягів… Берегти очі… Не довіряти багажним сіткам… бо під час поштовхів багаж може випасти й прибити… Я мав із собою напхану валізу та ще ковдру, яка нагадувала східний килим, зі строкатими квадратами, плед для мандрівок, зелений з блакитним… Він дістався нам від Бабусі Кароліни. Всі спроби продати його виявилися марними. Я віз його в країну, яка найбільше пасувала до нього. В цьому кліматі він незамінний! Так ми собі думали…
У цьому гармидері я мав ще раз повторити все, що мене змусили завчити напам'ять, про що мені торочили весь останній тиждень… «Щоранку чисть зуби… щосуботи мий ноги… Попроси дозволу приймати гарячі ванни… Ти маєш дванадцять пар шкарпет… Три нічні сорочки… Підтирайся як слід у вбиральні… Їж і жуй повільно… А то зіпсуєш собі шлунок… Приймай свій сироп від глистів… Облиш свою звичку мацати себе…»
Я віз із собою ще купу настанов для власного морального вдосконалення, для своєї повної реабілітації. Перед моїм від'їздом у мене намагалися вкласти якомога більше всього. Я віз до Англії добрі принципи, просто чудові… А також великий сором за мої ниці інстинкти. Я буду на повному утриманні. Про ціну вже домовлено. Цілі два місяці оплачено наперед. Я обіцяв бути взірцем, слухняним, сміливим, уважним, щирим, свідомим, чесним, ніколи більше не брехати, а головне, не красти, не длубатися в носі, повернутися просто невпізнанним, ідеальним, поправитись, вивчити англійську, не забути французьку, писати принаймні щонеділі. Я обіцяв усе, чого вони хотіли, аби тільки мені дозволили поскоріше поїхати. Аби тільки знову не розігралася драма. Після стількох настанов слова вже кінчалися… Настала мить від'їзду. Я був сповнений найпохмуріших почуттів і думок… Від усієї цієї неприємної мішанини димів, натовпу, свистків аж паморочилось у голові… Я бачив, як удалечині рейки зникали в тунелі. І я також зникну. Я мав погані передчуття, я запитував себе, чи не виявляться англійці ще більшими негідниками, більшою сволотою, ніж тутешні?..