Я входжу зі своєю валізою за ними… Мене ні про що не запитують… Спочатку просто обслуговують… Цілий келих рідини, дуже густої, чорної, пінистої… ой гірке… це пиво! Навколо дим… Мені дають решту: два кружальця з «королевою», тією самою, що недавно переставилась, з пикою, як дупа… прекрасна Вікторія… Я не можу допити їхнє пійло, яке викликає у мене огиду, й мені страшенно незручно! Я знову розчиняюсь у потоці. Проходжу повз візки, крихітні, з ліхтариками між голоблями… Чую справжній оркестр… Намагаюся зорієнтуватися… Він зовсім поряд з дебаркадером… Там щось гуркоче, над прапором, який майорить, звучить тромбон… Усі співають хором… Жахливо фальшивлять… Дивно, як їм удається так розтягувати та вигинати губи, так розтуляти свій рот, як справжній тромбон, і утримувати його в такому положенні. Це нагадує передсмертну агонію… Конвульсії… Молитва, гімни!.. Здоровенне однооке бабисько кричить усе гучніше, від чого її очі вирячуються все сильніше й сильніше!.. Вона так двигтить, що шиньйон з'їжджає їй на мармизу разом з капелюшком, оздобленим стрічками… Але їй цього замало, вона вириває кларнет у свого чоловіка й сама дме в нього, вкладаючи в це всю силу своїх легенів… І ось уже звучить мелодія польки, справжній ригодон… Печаль розсіюється… Присутні кидаються в танок, обіймаються, штовхаються, беруться за руки… Ще один тип, той, що на неї дивиться, можливо, її брат, так на неї схожий, з бородою, в окулярах і в чудовій шапочці, на якій щось написано. Здається, він не в гуморі… Втупився у книжку… Раптом теж схоплюється і впадає в транс! Він вириває ріжок у своєї сестри!.. Дереться на табурет, спльовує… І виголошує промову… З того, як він жестикулює, як б'є себе в груди, як впадає в екстаз, я здогадуюсь, що це щось подібне до клятви… Він змушує слова стогнати, вимовляючи їх так, що неможливо слухати… Якісь типи поряд з ним давляться зі сміху… Він вимагає сатисфакції, провокує їх на зіткнення, його вже ніщо не може зупинити… навіть сирени, корабельні сирени, що якраз надриваються… Ніщо не може перешкодити йому висловити своє обурення… Ну а щодо мене, то з мене досить… У мене заплющуються очі… Я сідаю на свою ковдру… загортаюсь, мене ніхто не бачить, я сховався між бараками… Той, з Армії Порятунку, і далі кричить, аж хрипне, я вже оглух від нього… Холодно, але я вкутаний… мені стає трохи тепліше… Туман білий, а згодом синіє… Я саме навпроти будки вартового… Поступово вона зникає в темряві… Я засинаю… Звідкілясь знизу долинає музика… Це карусель… На тому боці річки… Вітер… Плюскіт…
Я раптово прокинувся від жахливого хрипу парового котла!.. Якийсь корабель ішов уздовж берега… Проти течії… Усі з Армії Порятунку вже кудись поділися… На естраді залишилися самі негри… Вони перекидалися… вистрибували на бруківку… Бузкові поли волочилися по бруду… На їхньому барабані було написано «Ministrels»… Жодної секунди перепочинку… Обертання… Стрибки… Піруети!.. Пронизливе виття сирени перекриває все… Натовп захвилювався… Всі кинулися до парапету, щоб подивитися на швартування. Я примостився на сходах, біля самої води…
Маленькі човники весело підстрибували на вирах у пошуках троса… Посередині здоровенний баркас, величезний, весь мідний, як чайник, вертівся дзиґою… Він був завантажений папером. Це торговельне судно з Індії, воно ледве подужало течію… Воно продовжувало стояти на річці, в темряві… Не поспішало наближатися… Мигаючи своїм зеленим і червоним оком… Нарешті, величезне й таємниче, судно все-таки вткнулось у величезну фашину, що теліпалася біля причалу… Все це захрумтіло, як купа кісток… Ніс у нього, як і раніше, залишався за течією, поскрипуючи в холодній воді… Судно погойдувалось серед бакенів… Як чудовисько на прив'язі… Воно зойкнуло… Забилося й залишилося в повній самотині серед важких вируючих закрутів… усі повернулись на площу… Свято ще не закінчилося… Після дрімоти я відчував себе ліпше… Мені це здавалося чарівним сном… Це був геть інший світ…
Неймовірний!.. Як на кольоровій поштівці… Я раптом подумав, що мене більше ніколи не чіпатимуть… я перетворився на примарний міраж, і мені нічого більше боятися, мене тут ніхто ніколи не знайде… Я купив квиток на карусель, дістав увесь свій дріб’язок. Зробив аж три кола разом з гуляками та військовими… Дерев'яні коники були такі апетитні, зі скляними очицями, що нагадують блакитні цукерочки… Я аж очманів… Мені хотілося крутитися ще… Я боявся, що мої гроші хтось побачить… Відійшов у темряву… Надірвав підкладку та дістав купюру, цілий фунт. Запах печеного привів мене до шлюзу… Пампушки на візку… Ще здалеку я відчув їх…