Не можна сказати, що дівчисько, яке поливало їх соусом, було аж таке вродливе… Їй бракувало двох передніх зубів… Вона постійно хихотіла. На ній був капелюх з тороками, що аж вгинався від маси штучних квітів… Справжній висячий сад… та вуаль з довгих муслінових стрічок, які звисали на її обличчя і які вона манірно піднімала… Вона здавалася зовсім юною через своє вбрання, незвичайне навіть для такої години… та довколишніх… Мене вразив її капелюшок… Я не міг від неї відірватися. Дівча весь час мені усміхалося… їй не було й двадцяти, у неї були маленькі звабливі груди… осина талія… і дупка на мій смак, міцна, м’язиста, гарної форми… Я навіть обійшов навколо, щоб трохи краще її оглянути. Вся її увага була зосереджена на цьому їдлі… Вона не була надто гордою або дикою… Я показав їй свої гроші… І вона дала мені стільки пампушок, що їх вистачило б нагодувати цілу родину. Вона взяла з мене лише маленьку монетку… Ми вочевидь сподобалися одне одному… З моєї валізи вона зрозуміла, що я щойно з поїзда… Вона спробувала мені щось пояснити… Хотіла, щоб я зрозумів… Промовляла дуже повільно. По складах… Тоді я відчув роздратування!.. Замовкаю… У мені знову прокинулася злість… Варто зі мною комусь заговорити, я стаю нестерпним!.. Мені набридла балаканина!.. Годі! У мене з цим свої порахунки!.. Я знаю, до чого це призводить! Краще, ніж будь-хто інший! Вона стає ще ласкавішою, люб'язною, послужливою… Вищир її усмішки викликає в мені огиду!.. Я показую їй, що хочу пройтися по барах… Розважитися!.. Залишаю їй мою валізу та ковдру… Ставлю їх поруч з її столиком… І знову йду тинятися…
Звільнившись від речей, я знову повертаюся до крамниць… валандаюсь уздовж вітрин з їжею… Але я вже обжерся й більше нічого не хочу… Вибило одинадцяту… Повз мене проходять юрби п'яниць… вони заполонили всю еспланаду… вештаються туди-сюди, стукаються об стіни митниці та з криками відходять, розтікаються, розсіюються… Спритні чепурні джинджики з ціпочками самовдоволено заскакують прямо до шинквасу… І сидять там мовчки, ніби заціпеніли, загіпнотизовані механічним шумом «Вальсу кохання»… У мене залишилося ще достатньо монет… Я випив два келихи пива з присмаком квасолі…
Я знову вийшов на вулицю разом з якимось розбишакою та ще одним типом, що затис під пахвою кошеня. Воно нявчало… Рухатися вперед було складно… Тож я повернув до найближчого бару… штовхнув обертові двері… Сів на лавку… біля стіни разом з п'яничками й став чекати, коли захочеться знову… Там було повно баб у кофтах, пір'ї, беретах та канотьє з твердими крисами… Всі вони перемовлялися між собою… гучно гавкали та гарчали у відповідь, як тварини… Тут були собаки, тигри, вовки, блощиці… Вони всі дряпалися…
Крізь скло було видно, як по тротуару пропливають риби… Я чудово їх бачив… Вони йшли повільно… Купалися у хвилях вітрин… Тонули в потоках світла… Розтуляли рот, і звідти виходила пара… Це були макрелі, оселедці… Від них теж тхнуло тванню, медом та їдким димом… від усіх… Ще ковточок пива… Ніяк не підвестися… Так теж непогано… Вони попльовували… насолоджувалися життям, ці нероби… Несподівано весь ряд перекошується, починається бійка, всі обсипають одне одного страшними ударами… Наволоч!..
Піаніно раптом замовкає, виходить господар у фартусі та викидає всіх назовні!.. Я знову опиняюся на вулиці! Відстібую комірець!.. Мені млосно… Зашпортуюся… Насилу розрізняю два ліхтарі. Вони світять ледве-ледве!.. Бачу воду… Знову чую плюскіт… О! я помічаю спуск. І спускаюся сходами… Тримаючись за стіни, дуже обережно… Нахиляюся до хвиль… стаю навколішки… і блюю туди… зі страшенним напруженням…
Відчуваю полегшення… Згори на мене валиться ураган… з шаленою силою… Все, що було з'їдено… Я бачу типа, що перегнувся через поруччя… Ще раз!.. Грудка слизу… Я намагаюся випростатися! Чорт! Більше не можу… Знову сідаю… І вивергаю все просто на себе… Тим гірше!.. Мені заливає очі… Знову гикавка… Уа!.. Я бачу, як танцює вода… біла… чорна… Стає по-справжньому холодно. Весь тремчу, як осиковий листок… Блювати я більше не можу… Лягаю в кутку… Бушприт вітрильника проходить зовсім поруч зі мною… Ледь не зачепив мою макітру… Славні молодці! Ціла ескадра!.. О! Так! Вони з'являються прямо з туману… Налягають на весла… І пристають до набережної… Вітрила приспущено… Я чую, як тупотить стадо. Уздовж складів відлунюють кроки, це прибула зміна на роботу…