Наступного дня він не міг триматися на ногах… Пані Мерривін була доволі спантеличена, вона не могла зрозуміти свого тюхтійчика… Він не казав: «No truble!..» Під час занять він щораз валився на стіл… Ще три дні він був трохи не при собі… Але він був невиправний, заспокоїти його можна було лише зв'язавши… Його не слід було підпускати до воріт… Щойно він бачив м'яч, який наближався, він уже не міг опанувати себе й кидався у ворота, охоплений шалом, стрибав на м'яч, видирав його у воротаря… Він тікав з ним раніше, ніж його встигали зупинити… У ці хвилини він справді ставав несамовитим… Він біг швидше за всіх… «Ура! Ура! Ура!» — волав він і, не зупиняючись, мчав аж до підніжжя пагорба, догнати його було важко. Він забігав аж у місто. Часто його ловили по крамницях… Він бив вітрини. Збивав вивіски… В нього вселявся демон спорту. Його вибрики ставали небезпечними.
Протягом трьох місяців я не розтуляв рота; не казав ні «гоп», ні «ой«», ні «ох». Не сказав «yes«, не сказав «no»… Не промовив ні слова!.. То було справжнє геройство… Я ні з ким не розмовляв. І почувався пречудово…
У дортуарі всі далі дрочили… смоктали… Мене дуже інтриґувала Нора… Але я міг лише робити припущення…
Із січня до лютого був жахливий холод і такий густий туман, що можна було ледве знайти дорогу, коли ми поверталися із занять спортом… Орієнтувалися навпомацки.
Старий дав мені спокій, більше не чіплявся до мене. Він збагнув мою натуру… Сподівався на мій здоровий глузд… Що я почну вчитися пізніше, з часом… Та мене це не цікавило… Мені ставало млосно від думки, що незабаром доведеться повертатись у Пасаж. Мною тіпало від думки про це ще за три місяці наперед. Варто було лише подумати. Як мене кидало в жар… Хай йому біс! Знову доведеться говорити.
У фізичному плані я не мав на що нарікати, тут у мене був поступ. Я ще більше зміцнів… Мені все чудово пасувало: суворий клімат, низька температура… Від цього я став ще дужчим, якби ми краще харчувалися, я став би здоровим, як атлет… Я тоді повалив би будь-кого.
Тим часом минуло ще два тижні… Я мовчав уже чотири місяці. Тоді Мерривін раптом ніби перелякався… Якось по обіді, коли ми повернулися із занять спортом, я побачив, як він схопив аркуш паперу й почав строчити листа моєму батькові… Ідіот… Ох! Дурна ідея!.. Невдовзі поштар приніс мені одразу три листи, дуже розлогі, які видалися мені надзвичайно гидкими… переповненими тисячами погроз, жахливих проклять, образ грецькою мовою і латиною, категоричними вимогами… докорами, різними анафемами, незліченною кількістю лайок… Він розцінював мою поведінку як диявольську! Апокаліптичну!.. Мене було знищено!.. Він вислав мені ультиматум: я мав негайно заглибитися у вивчення англійської мови, в ім'я найсуворіших принципів, найжахливіших жертв… тисячі поневірянь, жахливих тривалих страждань, і все лише заради мого порятунку! Цей старий йолоп Мерривін виглядав жалюгідним, страшенно зніченим, дуже схвильованим через те, що спровокував увесь цей потік… Ось тобі й маєш! Тепер усі греблі було прорвано… Рятуйся, хто може, й квит!.. Мою огиду годі було виразити словами, коли я побачив на столі всю цю гидоту мого батечка, все чорним по білому… У письмовому вигляді все було ще огиднішим…