Скільки їх ще буде в такому колись тихому і спокійному Забєгові?
6.
Нарада в штабі
Командирована з Ченстохови лейтенант Барбара Слівінська приїхала до Забєгова на четвертий день після вбивства Адама Делькота. Наступного дня вона зачинилась у відведеному для неї кабінеті й заходилася вивчати грубезні томи справи.
Майор Станіслав Зайончковський щонайменше двічі на день заглядав до того кабінету, однак кожного разу бачив, що дівчина сидить за столом, обкладеним паперами. А коли питав: «Як справи?» — у відповідь чув, що пані лейтенант ще не виробила чіткої думки про таємничі вбивства, які налякали мешканців Забєгова.
Так минуло чотири дні. Начальник почав утрачати терпець. Чим займається ця дівчина, якщо за чотири дні не змогла перечитати кількох папок з паперами. Адже справа і так ясна. Проблема єдина — в який спосіб схопити безумця, поки не скоїв чергового злочину?
— Така тупа, чи завчає папірці напам’ять? — поділився своїми сумнівами з капітаном Зигмунтом Полєщуком Зайончковський. — Ой, передчувало моє серце біду, відколи дізнався, що воєводство посадило нам на карк бабу.
— Почекаймо, що вона нам сама скаже, — заспокоїв капітан надто гарячкуватого начальника.
Нарешті на п’ятий день Слівінська оголосила, що закінчила читати документи. Майор тут же наказав зібрати нараду. Тим паче, що справи йшли якнайгірше. В Забєгові почалася справжня паніка, а воєводська комендатура, до якої стільки разів звертались по допомогу, не дуже поспішала. Зате надсилала догани. Мовляв, де ваша оперативність, адже допустили до чергового злочину, хоча можна було передбачити, що наступною жертвою вбивці буде людина, прізвище якої починається на літеру «D». Коли Зайончковський одержав цю догану, то лютував так, що панна Зося боялася зайти до його кабінету.
Офіцери зібралися в начальника. Зося принесла каву, поставила її перед кожним і тихесенько зачинила двері. Їй було наказано: якби навіть була пожежа, то все одно ніхто не має права переривати нараду.
— Панове, — сказав майор, — не буду вам говорити, бо й самі знаєте, яка ситуація склалася в нашому місті й нашій комендатурі. Повинен заявити: люди, що вели розслідування цієї чортової справи, зробили буквально все, навіть більше, ніж можна було зробити. На жаль, без наслідків. Розслідування не просунулось ані на крок, а вже маємо чотири трупи. Що робитимемо далі?
— Давай, Басю, — підбадьорив Слівінську капітан Полєщук. — Ти маєш на всю цю справу свіжий погляд.
«Вже знюхалися, вже на «ти», — промайнуло в голові майора. Йому це здалося чимсь зовсім недоречним. — Полєщукові досить, аби хтось носив спідницю і лице мав трішки ліпше від закіптюженого горщика, і він уже кидається. Що за бабій такий. А вона ще й шкірить зуби...»
— Чому я? — захищалася Слівінська. — Я лише п’ятий день у Забєгові. Хай спочатку говорять досвідченіші за мене.
— Ну, добре, почну я, — вирішив Зайончковський. — Маємо справу з якимсь божевільним або маніяком. Убиває без будь-якого приводу, єдине, про що дбає, — це про абетковий порядок прізвищ намічених жертв. Саме безглуздість цих убивств є найбільшою перешкодою для слідства. Бо нам бракує обґрунтування, чому загинув Делькот, а не Дембіцький чи Дедерко. Цей випадковий збіг викликає в місті паніку. Визнаю, що роль міліції в даній ситуації дуже складна. Адже ми діємо навпомацки. Єдиний спосіб викрити вбивцю — це впіймати його на місці злочину. До того ж, як нам відомо, злочинець має ще й пістолет. А це означає, що справа зовсім кепська. Навіть найкраще підготовлена засідка може викликати чергову жертву, і, не виключено, когось із-поміж наших людей.
— І все-таки ми змушені йти саме цією дорогою. Не бачу іншого способу, — підтримав висновки начальника міліції капітан Полєщук.
— На жаль, це так. Хто прийшов служити в міліцію, мусить бути готовим до небезпеки, навіть до смерті. Але найгіршим у даному випадку є те, що ми не можемо забезпечити стопроцентної безпеки тим, кому загрожує напад безумця.
— Людям з прізвищами, що розпочинаються на «Е», — додав підпоручик Жешотко.
— На щастя, таких у Забєгові всього сім осіб, — додав капітан Полєщук, — а в сусідніх ґмінах ледве набереться одинадцять. Такій жменьці ми ще зможемо забезпечити особисту охорону вдень і вночі.
— У Забєгові не сім, а шість, — поправив Полєщука Зайончковський, — годину тому мені телефонував дантист Емільянович, що виїздить із Забєгова — до того часу, поки ситуація трохи проясніє. Мовляв, кожна людина мусить померти, однак він не бажає, щоб це настало так завчасу через нетямущість міліції. Мене ледь дідько не хватив, та що я йому міг відповісти?