— Так, це й справді трохи дивно...
— Дивним є те, що бідний солдат, щойно звільнений з табору для військовополонених, майже відразу після повернення до дружини, якій з дітьми під час війни жилося не дуже солодко, спродується в Ельзасі. Як нам відомо, раніше він працював у тамтешнього садівника. Звідки ж у наймита беруться фінанси, щоб так швидко взяти в оренду, а незабаром і викупити велике господарство під Ліоном? Адже для такої справи були потрібні великі гроші, не кажучи вже про те, що орендар звичайно розраховується за оренду наперед.
— Пані Басю, признаюся, — Зайончковський вперше не вжив при звертанні офіційного «ви», — що завалив ту справу. Винен.
— Але ж, любий, майоре це ніякий не завал, а всього-на-всього кілька нез’ясованих дрібниць, які на початку розслідування здавалися маловажними. — Барбарі й справді стало шкода начальника. Він здавався дуже неспокійним. — Це аж ніяк не впливало на подальший перебіг подій.
— Ви думаєте? — непевно буркнув Зайончковський.
— Очевидно. А всі прогалини зараз вияснимо.
— Тому-то вам і потрібні відбитки пальців?
— Саме так. Пошлемо їх у Головне управління. Може, вони там уже зареєстровані? В разі потреби, звернемось до радянських властей із запитом, чи полонений Владислав Червономєйський фігурує у списках полонених, узятих під Сталінградом. І коли був звільнений. Якщо й того буде замало, то попросимо Францію, щоб вислали нам відомості про репатріанта Червономєйського.
— Важко й марудно, — скривився майор. — Доведеться звернутися по дозвіл до Міністерства закордонних справ. А поки звідти надійде відповідь...
— Якщо не буде іншого виходу, почекаємо. Найгірше те, що не маємо тих злополучних відбитків.
— Ну й дам я тому Лемському! Такий досвідчений технік і так завалив справу!
— Майоре, — наважилась вступитись за старшого сержанта Лемського дівчина, — ще у Святому письмі говорилося: «Хто не винен, хай кине камінь».
Зайончковський розсміявся.
— Сьогодні для мене — чорний день. Але я його заслужив. Ой, як заслужив!
— Жодна догана не замінить цього факту: відбитків таки немає.
— Але будуть.
— Боюся, що запізно. Навіть якщо б ми й отримали дозвіл прокурора на ексгумацію Червономєйського, то за стільки часу тіло могло так розкластися, що прочитати папілярні лінії буде неможливо. Адже минуло півтора місяця.
— На щастя, всього півтора місяця. Я не думав про ексгумацію. Лемського пошлю до Червономєйських. Хай спробує там зібрати відбитки пальців. Може, на деяких предметах, що належали садівникові, вони ще не затерті.
— Але як їх відрізнити од відбитків інших людей, які могли там побувати після смерті садівника?
— Звичайно, певний ризик так чи так буде. Лемський повинен пригадати малюнок на пучках Червономєйського. Крім того, на предметах особистого користування, таких як пензель для гоління, бритва чи садівничий ніж, повинні б лишитись тільки відбитки пальців покійного.
— Лемський називав «подвійну петлю», — пригадала Слівінська.
— Ну, тоді все гаразд, — зрадів начальник. — «Подвійна петля» — такий малюнок папілярних ліній трапляється дуже рідко. Раз на кілька сотень тисяч, якщо не мільйонів пальців. Старший сержант без особливих труднощів зідентифікує таку будову і не помилиться. Не може бути, щоб у когось із Червономєйських ще був подібний відбиток з «подвійною петлею». Ну, а я все-таки скажу Лемському кілька гарних слів, щоб таке недбальство не повторювалось у майбутньому.
Цього разу старший сержант попомучився. Три дні працював у будинку Червономєйських. Завдання було нелегке, бо помешкання прибирали, а в теплицях працювали люди, які, напевно, позатирали всі давнішні відбитки. Навіть пензель та безпечна бритва виявилися старанно вимиті й сховані до шафи.
Правда, в кількох місцях Лемському пощастило натрапити на досить пошкоджені і наполовину затерті відбитки пальців з «подвійною петлею». З великим запалом шукав він далі, сподіваючись знайти ще кращі.
Нарешті, щастя усміхнулося дактилоскопістові. В кутку однієї з шаф він знайшов футляр з рушницею. Червономєйський був чудовим ловцем і належав до місцевого мисливського товариства. Від дня смерті садівника зброї ніхто не торкався. Ніхто не виймав рушниці з футляра. На прикладі розкішної рушниці та на стволах залишилося кілька виразних повних відбитків.